23 травня – субота заупокійна перед Зісланням Святого Духа. Цього дня молимось за наших покійних.
Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресення було завершенням справи відкуплення людського роду.
Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн.
Студитський монаший устав, написаний близько 980 року в студитському монастирі в Константинополі, подає, що в М’ясопусну й Зелену суботи всі монахи йшли на цвинтар молитися за померлих монахів
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Ді. 51 зач.; 28, 1-31.
В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою: – Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.
Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог.
Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, обезпечили нас усім необхідним.
По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг.
Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив: – Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув’язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. Ті йому сказали: – Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться.
І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм: – Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи:
Піди до цього народу і скажи: ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.
Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб, бува, не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись та щоб я не оздоровив їх.
Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.
Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди.
ДО СОЛУНЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. За упокій: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Ів. 67 зач. 21, 15-25.
В той час з’явився Ісус своїм учням, воскресши з мертвих, і каже Симонові Петрові; – Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?
Той йому відповів: – Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
Каже йому: – Паси мої ягнята!
І знову, вдруге каже до нього: – Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Відповідає йому: – Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
І мовить йому: – Паси мої вівці!
Тоді він утретє йому каже: – Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш мене? – і каже йому: – Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що я люблю тебе!
Каже йому Ісус: – Паси мої вівці! Істинно, істинно кажу тобі: Коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш.
Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: – Іди за мною!
Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»
Побачивши його, Петро каже Ісусові: – Господи, і цей що?
Каже до нього Ісус: – Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за мною!
І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того?
Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. За упокій: Ів. 16 зач. 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Ді. 28, 1–31. «Серце цього народу затовстіло, й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили»
Апостол Павло докоряє юдеям, що вони хоч виховані у вірі в єдиного Бога і чекали приходу Месії, однак не були готовими побачити та зрозуміти, що цей прихід Місії відбувся. Для кожного нас дуже важливо мати добрий «слух», мати серце чутливе до Господа, щоб не проґавити Його приходу в наше життя.
Немає жодної миті, жодної життєвої ситуації, де б Бог до нас не промовляв. Немає ні однієї обставини, де би Господь не намагався нам сказати щось. Бог завжди до нас промовляє, навіть і через якусь нашу помилку, навіть через хворобу, через якийсь здобуток чи падіння.
Вчімося розпізнавати цю Божу волю щодо нас та щодо інших. Як матимемо бажання, а це найголовніше, поволі в цьому все більше і більше будемо вправлятися.
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 21, 15–25. «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж оці?»
Нехай нас не дивує, чому Ісус Христос кілька разів перепитує Петра, чи той Його любить. Господь зосереджує увагу на цьому, бо саме любов є фундаментальним для наших стосунків з Ним. Бог є любов, і коли між нами існує любов, то поміж нами перебуває Бог.
Коли маємо в собі любов, то маємо в собі Бога, який діє через нас. Дуже важливо питати себе, чи ми цю любов маємо. Що означає любов? Любов – це найперше готовність прийняти людину такою, як вона є, готовність простити, довіряти людині, що б вона не чинила. Водночас любов – це спроможність свідчити правду, коли людина не готова, чи не хоче її почути. Готовність бути відкритим на Бога і на кожну особу, вслухатися в кожну людину, акцентувати увагу на кожній особі.
Усе, що ми робимо, набирає справжнього смаку та цінности, коли Бог перебуває серед нас і становить основу нашого життя.
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 5, 24–30. «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним»
Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічне життя. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освічености, статусу настає час, коли вона мусить відійти з цього світу. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічности тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали тут, на землі, на вічність, – життя з Богом.
Через повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Ідучи слідами Христових страждань,* увесь збір мучеників* мужньо виступив на великі подвиги,* проповідував Бога перед нечестивими мучителями* і беззаконними царями,* і багато мук перетерпів,* сподіваючись прийняти небесні почесті.* Нині, бачимо, що вони радіють* і з усіма хорами безтілесних сил стоять біля Господа.
Христові, першому Пастиреві,* ви уподібнились, всесвященні Пастирі,* зберігаючи до кінця ненарушеним боговибране стадо,* божественний скарб благочестя;* ви прогнали диких вовків* і ввели щасливо його в небесну огорожу.* Там і ви нині перебуваєте,* тому спогадуйте з любов’ю тих, що вас прославляють,* і з довір’ям моліть Христа за душі наші.
Поживши праведно, всі Преподобні й Отці,* ви перемогли бісів* і відважно перенесли душевні муки,* погасивши жар пристрастей, блаженні.* Тому радієте нині з небесними хорами,* бо в тілі ви уподібнились до життя безтілесних.* З ними моліть Христа, предоброго Бога,* щоб захоронились від упадків ті,* що вас почитають.
Спогадуючи вірні сьогодні пам’ять поіменно* всіх од віків спочилих, що у вірі жили побожно,* оспівуймо Спаса і Господа, щиро благаючи,* щоб могли вони під час суду дати добру відповідь* тому Богові нашому, що буде судити всю землю,* − щоб у радості праворуч нього сподобилися стати серед праведних* і в світлому причеті святих,* та були достойними небесного його царства.
Власною кров’ю, Спасе, викупив ти людей і смертю своєю визволив нас від гіркої смерти* та подав нам життя вічне воскресінням твоїм. Упокой, Господи, всіх, що побожно спочили:* в пустинях чи в містах,* на морі чи на землі, чи на іншому місці:* князів, архиєреїв, священиків, ченців* і мирян всякого віку й походження,* та сподоби їх небесного твого царства.
Через твоє воскресіння з мертвих, Христе,* смерть уже не панує над тими, що побожно померли.* Тому просимо наполегливо:* Упокой в палатах своїх і на лоні Авраама твоїх слуг,* що почавши від Адама до нині чисто тобі служили* – отців і братів наших, і теж приятелів та свояків* і кожну людину, що в житті вірно тобі служила* і до тебе переставилася всяким видом і способом;* сподоби їх, Боже, твого царства.
Сла́ва: Плачу й ридаю, коли згадаю про смерть і бачу, що в гробі лежить на образ Божий створена краса,* – знівечена, безславна і неподобна.* О чудо! Що це за таємниця з нами діється?* Як же ж це ми підпали тлінності?* Як з’єдналися із смертю?* Воістину, як написано, велінням Бога,* що подає померлим упокій.
І нині (догмат, г. 6): Хто ж тебе́ не прославля́тиме, Пресвята́ Ді́во?* Або хто не оспі́вуватиме твого́ пречи́стого різдва́?* Син бо єдиноро́дний, що предві́чно зася́яв від Отця́,* Той ви́йшов з те́бе, Чи́ста, воплоти́вшись несказа́нно.* Бу́вши з при́роди Бо́гом, став за́для нас правди́вим Людиною;* неподі́льний на дві осо́би,* але́ пізнава́льний у двох незли́тих приро́дах.* Його́ моли́, чи́ста Всеблаже́нна,* щоб поми́лував ду́ші на́ші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Страждальники твої, Христе, витерпіли багато мук* і отримали на небі вінки досконалі,* тож хай моляться за душі наші.
Мученики твої, Господи, не виреклись тебе,* ні не відступили від твоїх заповідей,* тож їхніми молитвами помилуй нас.
Страстотерпці мученики, небесні громадяни,* постраждавши на землі, витерпіли численні муки!* Їхніми молитвами й моліннями, Господи, всіх нас охорони.
Сла́ва (г. 2): Неначе квіт в’яне й неначе тінь мимо проходить,* так минається всяка людина.* Коли ж сурма сповістить, всі мертві, начебто від землетрусу,* повстануть назустріч тобі, Христе Боже.* Тоді, Владико, душі слуг твоїх, що відійшли від нас,* посели в святих оселях твоїх.
І ни́ні: Усю надію мою покладаю* на тебе, Мати Божа,* збережи мене під покровом твоїм.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 8):
Глибино́ю му́дрости людинолю́бно все управля́єш* і кори́сне всім подає́ш, єди́ний Тво́рче.* Упоко́й, Го́споди, ду́ші слуг Твої́х,* бо на Те́бе упова́ння покла́ли* — творця́, і будівника́, і Бо́га на́шого.
Сла́ва: Кондак (г. 8):
Зі святи́ми упоко́й, Хри́сте,* ду́ші слуг Твої́х,* де нема́є бо́лю, ні пе́чалі,* ні зітха́ння,* але́ життя́ безконе́чне.
І ни́ні: Богородичний (г. 8):
Тебе́ і тверди́ню, і пристано́вище ма́ємо,* і моли́твеницю благосприя́тливу до Бо́га,* Яко́го Ти породи́ла,* Богоро́дице безневíсна,* вíрних спасíння.
Прокімен (г. 8): Ду́ші їх у блаже́нстві перебува́тимуть (Пс. 24,13).
Стих: До Те́бе, Го́споди, підні́с я ду́шу мою́ (Пс. 24,1).
Алилуя (г. 6): Блаже́нні, яки́х ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди. (Пс. 64,5).
Стих: І па́м’ять їх з ро́ду в рід. (Пс. 64,5).
Причасний: Блаже́нні, яки́х ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди, і па́м’ять їх з ро́ду в рід (Пс. 64,5). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Замість Ми ви́діли співаємо:
Тропар (г. 8):
Глибино́ю му́дрости людинолю́бно все управля́єш* і кори́сне всім подає́ш, єди́ний Тво́рче.* Упоко́й, Го́споди, ду́ші слуг Твоїх,* бо на Те́бе упова́ння покла́ли* – творця́, і будівника́, і Бо́га на́шого.
Священник: Христос, істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє – молитвами пречистої Cвоєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, преподобних і богоносних отців наших, і святого, якого є храм, і преподобної Євфросинії Полоцької, ігумені монастиря Святого Спаса, преподобного отця нашого й ісповідника Михаїла, єпископа Синадського, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid02FCT7S84DLLTeUBNn8arnWja7oV5YS2UwEfBBzv3tRAU4a7YYzU8YGrGyFhRyrh2ql
о. Петро Фостик
