Свято Царя Христа Свято Христа Царя “наймолодше” свято в Католицькій Церкві. Свято було встановлене Папою Пієм ХІ Енциклікою QUAS PRIMAS, яка була оголошена 11 грудня 1925 року.
Свято відносно нове в літургійному календарі Католицької Церкви різних обрядів. Українська Греко-Католицька Церква відзначає в останню неділю жовтня або в пяту неділю перед Різдвом.
Причиною встановлення Cвята було зростання антиклерикальних настроїв у багатьох країнах світу і атеїстична пропаганда проти Католицької Церкви і проти Бога.
Це свято зосереджує увагу на особі Ісуса Христа Божого Сина – Царя слави. Він, Божий Син і Цар всесвіту, разом з Отцем і Святим Духом, є володарем всього за своїм божеством, а водночас є нащадком царської династії Давида, за людською природою. Месіянські пророцтва представляють Христа як справедливого і переможного царя, а водночас смиренного, який „оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря,… до кінців землі” (Зах. 9,9-10), а книги Нового Завіту наголошують, що Христове царство – не з цього світу (Йо. 18,36), проте воно наблизилося з Його приходом і його учасником можна стати, покаявшись і вірячи в Євангеліє (Мр 1,15). Царство Боже, а отже Царство Ісуса Христа, стає дійсністю при посередництві Церкви, спільноти, зібраної в ім’я Пресвятої Тройці, яка молиться до Бога Отця: „Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…”.
Христос, Який був з Небесним Отцем під час сотворення світу, у повноті виявить Свою владу при кінці світу, коли судитиме всіх людей.
Папа Бенедикт ХVІ підкреслив, що біблійний уривок з Євангелії від святого Йоана, який читався цього дня у храмах, розповідає нам про Ісуса, Який знаходиться в упокореній ситуації, у статусі звинуваченого перед римською владою.
Він був заарештований, Його ображали, з Нього насміхались і тепер намагаються отримати дозвіл на те, щоб Його розіп’ясти. Ісусові вороги представили Його Пилатові як такого, що прагне політичної влади, як того, який називає себе юдейським царем. Відповідаючи на запитання Пилата, чи Він і справді є царем, Ісус пояснює римському урядовцю природу Свого месіанського послаництва і Свого царства, що не передбачає світової сили і влади, але ґрунтується на любові, яка служить. Таким чином, Господь дає зрозуміти Пилатові, що не має жодних політичних амбіцій, що Його Царство не від цього світу; Боже Царство цілком відрізняється від земних царств. Христос не хоче, щоб Його захищали зброєю, але бажає повністю виконати волю Свого Отця та установити Своє царство не силою зброї та насилля, але любов’ю, яка, на перший погляд, видається слабкою, однак, саме вона дарує життя. Саме тому, перед таким беззахисним, слабким, упокореним чоловіком як Ісус, такий владний чоловік як Пилат здивований, адже чує від Нього про царство тих, які служать.
Отож, запитує Його вдруге: „То ти таки цар?”. Здавалось би, як може чоловік у такому стані бути царем, проте, Ісус відповідає: „Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій”. Ісус говорить про царя, про царство, але вказує не на владу, а на правду. Пилатові це важко зрозуміти, для нього важко усвідомити, що може існувати влада, яку людина отримує не за допомогою людських засобів, влада, яка не відповідає логіці панування та сили. „Ісус прийшов, щоб об’явити і принести нове царство, Боже царство; прийшов, щоб засвідчити правду про Бога, Який є любов’ю (див. Івана 18: 33 -37) і Який хоче установити царство справедливості, любові та миру. Хто є відкритим на любов, той слухає це свідчення і приймає його з вірою, щоб увійти у Боже царство”, – наголосив Папа. Святіший Отець, коментуючи читання з книги Одкровення, вказав на те, що також і ми беремо участь у царюванню Ісуса Христа. У ньому читаємо: „Благодать вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох духів, які – перед престолом його, і від Ісуса Христа, що є свідок вірний, первісток із мертвих і володар царів земних. Йому, що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю і зробив нас царством священиків Богові й Отцеві своєму, – йому слава і влада на віки вічні! Амінь” (Одкровення Йоана 1, 4-6). Своєю жертвою на хресті Ісус відкрив для нас шлях до глибоких стосунків з Богом: у Ньому ми стали справжніми усиновленими дітьми, і, таким чином, стали учасниками Його царювання у світі.
„Отож, бути учнями Ісуса означає не дозволити світській логіці влади нас зачарувати, але нести у світ світло Божої любові та правди”, – наголосив Святіший Отець, додавши, що автор книги Одкровення вказує на те, що навернення, як відповідь людини на Божу благодать, – це умова для встановлення Божого царства. Це є сильним запрошенням для усіх нас: щоразу навертатись на Боже царство, на Його володарювання у нашому житті, що є володарюванням Правди.
Святіший Отець заохотив усіх, одним серцем та однією душею, піднести молитву до Господа: „Нехай прийде Царство Твоє”.
Папа Бенедикт ХVІ 26 Листопада 2012
Христос – наш Цар і Господь!
Остання неділя жовтня – Христа Царя
НЕДІЛЯ ХРИСТА ЦАРЯ – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 29 ЖОВТНЯ 2023 – https://www.youtube.com/watch?v=DZ72QrqOPiY
Одного разу юрмивсь ізраїльський народ біля дому первосвященика в Раматі та вигукував: „ Дай нам царя, який не полишить нас на знущання чужинцям! Царя, який судитиме по справедливості, який буде переможцем у боях з ворогами нашими! „ Ї Самуїл, помолившись, просив у Господа світла. Опісля вийшов перед народ і промовив: „Савло є ваш царі” Народ вибухнув великою радістю та кинувся шукати свого вибраного царя. Знайшов його укритого, покірного десь в убогій хаті. Вивели Савла перед народ. Був він напричуд гарний. Тоді то Самуїл закликав: „Ось це той, якого Господь посилає вам за царя! Дивітеся, ніхто з-поміж людей не є такий великий, такий дужий, як він”. Тоді ж, наче вулкан, загомоніли оплески та вигуки радості народу: „Хай живе наш Цар і Вождь!”
Також і в наші часи християнський народ, поневолений і придавлений розбещеністю світу та злобою гріха, звернувся до свого Первосвященика з окликом: „ Подай кам Царя, який не полишить нас на знущання і поталу ворогам нашої душі і нашого спасіння! Царя, який судитиме з повною справедливістю, царя, який встановить правдивий і тривкий мир у наших втомлених душах і зранених серцях” І Первосвященик „ Нового Завіту „ – Папа Пій Одинадцятий у 1926 році промовив до християнського люду: „ Христос – ваш Цар і Господь! „ Тому то й християнський світ в останню неділю жовтня віддає йому окрему честь.
Був час, коли люди славили Христа, який від століть скривався в маленьких, укритих кивотах забутих церков, наче в’язень. Але й прийшов час, щоб вийти йому в цієї мовчанки і забуття, щоб увійти в вир життя усіх народів світу, щоб бути їхнім володарем, бути їхнім Царем. Бо без Христа-Царя, Пантократора-Чоловіколюбця, немає справедливості, без Нього не існує добробут і, що найважніше, без Нього немає любови і справжнього миру поміж людьми. Бо Христос є справжній Цар, віковічний, могутній володар. Про велич, красу і тривалість Христового Царства говорить, ще перед зачаттям Ісуса, Божий посол, архангел Гавриїл: „Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця” (Лук. 1,32). А поверх сто літ перед народженням Христа про красу і велич Його Царства пророк Ісая співав похвальний гімн, навиваючи Його князем миру, потужним володарем, на якого рамені зазначене його начальство, – батьком будучого віку. І з того приводу пророк попереджає Божих супротивників: „З нами Бог, зрозумійте народи, і коріться, бо з нами Бог!”
Коли ж Христос-Цар народився серед нічної темряви цього світу, в крайній нужді й опущенні, в печері Вифлеєму, небесні Ангели оспівували його як Царя: „ Слава во вишніх Богу, а на землі мир во человіціх благоволеніє” І ось приходять три царі ві сходу в Єрусалим, допитуючись: „Де народився ваш цар? ми прийшли, щоб поклонитися йому”. Його ж, Ісуса, нагородженого Царя шукає, щоб убити, лукавий Ірод; та це йому не вдається. В кінці сам Христос говорить і засвідчує нам своєю над земською силою та властю, що він наш Цар і Бог.
Одного трагічного вечора в Єрусалимі юдеї обвинуватили Христа Ісуса перед цісарським судом – перед римським намісником – Пилатом, що Христос самозванець, небезпечний для римської імперії, бо робить себе Царем. Не раз бо чули, що Христос говорив про своє Царство та про умови належности до нього. А тут злобно вкладають інакше значення у Христові слова, Й на цій основі обвинувачують Ісуса. Тому то Христос – на питання Пилата: „То ти таки цар?” – дає вичерпне пояснення про істоту і обсяг свого Царства: „ Царство моє не від світу цього; було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоб мене не видали юдеям. Але не звідсіля мов царство „ (Ів. 18,36). „ Так ти цар?” – допитується зацікавлений Пилат. „ Так я царі” – каже Ісус. – „Я на те родився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій” (Ів. 18,37).
В одну ж трагічну п’ятницю на горі Голготі піднесено три хрести. По правиці і по лівиці зависли два розбійники, а на середущому хресті, над розп’ятим Ісусом виднів урядовий напис римського намісника: „ Ісус Назарянин – Цар Юдейський „. Дивний Цар: Його трон – це хрест, його корона – це терня, його шовкова шата – це власна кров, що спливала в роздертих ран. Всі інші царі перестають бути царями з хвилиною смерти, а цей Божественний Цар зачинає тріумфувати власне з своєю смертю! Він бо сказав колись: „Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе „ (Ів. 12,32). І ось, розбійник розіп’ятий по правиці Ісуса, перший ввиває: „ Згадай на мене Господи, як прийдеш у царство твоє! „
Сам Христос-Господь теж зволив нам дещо розповісти докладніше про обсяг своєї царської влади, коли каже: „ Дана мені всяка влада на небі й на землі „ (Мат. 28,18). Йому – Спасителеві світу – дана не частина, але всяка, повна, безмежна, вічна влада. Дана вона Богом, Творцем всесвіту. Влада ця не обмежена ні ріками, ні кордонами, ні простором, ні відстанню країв. Увесь всесвіт в мільярдами зірок її не охоплює. Вона сягає куди ширше і дальше і вище, бо небесні, надприродні області – світи обняті необмеженою Христовою владою.
Ніхто із смертних володарів і завойовників не мав, навіть із далеку, подібної влади. Їх влада була обмежена часом, простором і областю. Наказували і рядили дочасним тілом, а до вічної душі ні один з них приступу не мав. Христос в першу чергу – володар духів і душ, хоч не зрікається володіння над усім видимим, дочасним.
„Все передане мені моїм Отцем „ (Мат. 11,27), – запевняє Христос. Все у Його руках: земля, краї, ріки, моря, повітря, зорі, сонце, – незміренний всесвіт. Уся доля всіх — на землі і у вічності – в руках Христа-”Царя, і то виключно в Його. У нього не тільки законодатна влада, в якою всім і по всі часи треба числитися, але він має теж повну, безапеляційну суддівську владу. Робить в неї вжиток тут, на землі, у Тайні Покути, розв’язуючи гріховні пута і привертаючи невольникам гріха свободу Божих дітей. А у повнім блиску й славі виявить свою суддівську владу на страшнім суді, де невідклично припечатав вічну долю кожної людини.
Яке ж відношення цього Христа-Володаря до нас? Св. Василій каже, що мін: справжнім Володарем і тираном заходить та різниця, що тиран загарбує засоби й майно підданих на свою власну користь, а правдивий володар всього себе беззастережно посвячує благові своїх підданих. І таким є Христос. Він – Пан над панами, Володар володарів, безмежний, вічний Бог – стає нашим слугою і віддається всеціло за нас: „Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох „ (Мат. 20,28), – каже Ісус. Христос кличе: „ Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали” (Ів. 10,10). Ї подбав Він про все: насіяв багато зерна Божої істини, проголосив закони, що їх завданням приспорити нам добро, відчинив криниці святих Тайн, що вистачать на всі наші потреби, забезпечив цілющим кормом – Пресвятою Євхаристією, та й не лишає нас самих сиротами, а бере сам провід у свої руки й не покине, доки цілих, здорових, багатих у заслуги не доведе до берегів вічності. Чудовий він-Христос, наш Цар, напричуд добрий, не такий, як земні володарі. Чи ми користаємо в його багатств, якими він так радо і щедро нам служить?
„ Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він уже розгорівся! „ (Лук. 12,49), – каже Христос-”Цар, накреслюючи завдання свого приходу на світ. А того вогню так треба людям! Він освітлює і грів; не нищить і не шкодить, а помагає і дав життя; не висушує і не палить, а вливає сили й наснагу для богоугодних учинків.
Чи ж ми не перешкоджаємо Христові у його змаганнях удосконалити нас та й освятити? Чи гріх, потурання пожадливостям, головно змисловості, не гасить вогню Христової любови у наших серцях? Чи вміємо ми тих, що трясуться не раз від холоду, привести до Ісуса – Володаря, щоб їх загрів теплом своєї любови? Чи тих, яких палить гарячка ненависті до Бога, звертаємо до Христа-Ісуса, щоб отінив їх своєю любов’ю?
„Не мир прийшов я принести на землю, а меч” – далі заявляє Ісус. Дивне це слово. Христос-князь миру, у Великий Четвер лишив нам мир, якого світ не може нам дати, а тут говорить, що не мир прийшов він принести, а меч. Та цей меч не на руїну нашу, а на життя. Його вістря звернене проти всього, що низьке, шкідливе, підле, небезпечне, на те саме, щоб після його усунення запанував повний, надприродний, Христовий мир.
Земні володарі зачиняються, обставляються сторожами, не допускають усіх до себе. Цілком не так поступає великий, могутній володар Христос: вступ до нього вільний для всіх. Він усіх просить до своїх скарбниць: „ Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, а я успокою вас” (Мат. 11,28). „Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!” (Їв. 7,37). А однак скільки таких, що, глухі на поклик Христовий, лишають Його самого, – самі ж гинуть із-за виснаження і нужди.
Перенесімся думкою ще раз в Єрусалим перед палату намісника Пилата, де ввесь майдан – наче розбурхане море, наче хвилі гірського потоку – щораз то міцніше, щораз то більше гуде; несеться крик із безлічі грудей: „На хрест з Христом-Ісусом, нехай живе Варава-розбійник! Нехай живе гріх, безвір’я, поганство, нечесть, а Христові — смерть!” І ця сцена й досі повторюється. „На хрест з Христом! Випусти нам Вараву! Розіпни! Розіпни його! Хай живе Варава!” гукають і сьогодні у парламентах, де укладають закони; проголошують в університетських катедр, які не раз служать брехні; почуємо це в театрах, на кінофільмах, телебаченні, де ширять неморальність; знайдемо це в часописах, журналах, літературі, які поширюють безвір’я і сваволю; стрінемо в урядах і трибуналах, а то і в родинних гніздах. Та найбільше і найчастіше поновлюється ця сцена у серцях людей. Бо хто тяжко грішить, той розпинає Христа – „Ісуса! Люди світу цього не хочуть цього розуміти. Та чи бодай ми, християни, це добре розуміємо?
Тож докладаймо всіх зусиль, щоб Христос не тільки жив, але щоб по всіх усюдах розвивалося Христове Царство, – царство правди і любови! Щоб усі люди стали учасниками його багатих і могутніх ласк й осягнули його вічне Царство. Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ХРИСТОС – ЦАР І ЙОГО ЦАРСТВО – ЦАРСТВО СПРАВЕДЛИВОСТИ
Свято Царя Христа ввела Церква свята недавно, хоч своїм початком воно давнє як і Церква Христова. Царем проголосили Христа Господа самі мешканці Єрусалиму, при Його торжественному в’їзді в неділю перед Його страстями й смертю хресною. І Христос Сам заявляє перед Пилатом, намісником римським, що Він цар, хоч і царство Його не з цього світу. До Христового приходу на цей світ, а особливо до Його спасенної смерти на хресті, нашою землею управляв неначе цар, князь темряви – диявол. Він відняв панування над нею від Адама, якого Господь Бог наділив був владою над цим видимим світом, нашою землею словами:
„Сказав Бог: Сотворімо людину, на наш образ і нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над усіма дикими звірятами й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут 1,26).
Приводячи Адама до гріха, Сатана відняв у нього те панування над світом, ба навіть підбив саму людину під свою владу, бо дістав право опановувати людину, тобто її тіло, він входив, коли захотів і розпоряджувався нею, неначе своєю приватною власністю. Тому й не диво, що до Христа й у часі Його життя на землі було так багато, причинних людей – опанованих бісом. І то не лише між поганами, але також і серед вибраного Ізраїльського народу.
Бачивши такий стан людей, що загибали в важкій диявольській неволі, образ і подобу Його небесного Отця під ногами Його ненависного ворога диявола, Христос прийшов на землю щоб покласти край володінню князя темряви – диявола. Він постановив підвести людський рід з морального упадку, з гріховного багна, і поєднати його зі своїм небесним Отцем. Від самого початку свого публічного життя Спаситель виповів затяжну боротьбу Сатані та його царству – темряви й ложі. Христос називає диявола спричинником зла в світі й батьком ложі:
„Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він був душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько ложі” (Йо 8,44).
Коли так глянемо на часи перед приходом Христа й за Його життя, аж до спасенної смерти, мусимо сказати, що це були часи цілковитої влади князя темряви. Поганський світ, що відкинув заповіді Божі й жив згідно зі своїми власними законами дослівно потопав у гріховному багні. Ті правила чи закони Божі, які Творець вирив у серці людини, щоб їй допомогти розвинути свої тілесні й духові сили, вона висміявши відкинула, та й почала ужити своїм власним життям розпусти, сваволі й насилля. Людина пе тільки висміяла всяку чесноту, але ще й назвала їх помилками. Вона поклала на свої безбожні олтарі гріх і його спричинника диявола, та й неначе богів почитала та їм поклонялась. Вистачить перечитати мітологію тодішніх греків чи римлян, тобто оповідання про життя їхніх божків, яких поганський світ почитав і яким приносив жертви, не рідко й людські, щоб зрозуміти, чому люди так важко й так часто грішили. Згідно з віруваннями тодішніх поган, їхні „боги” жили таким самим грішним і розгнузданим життям як і їхні поклонники – люди. Вони бо були представниками Сатани, який за допомогою тих поганських ідолів провадив рід людський до загибелі.
Але й вибраний Ізраїльський народ не був кращим. Їхні провідники первосвященики, фарисеї й книжники взяли провід народу в свої руки. Але їм не йшлося про добро народу, тільки про їхнє приватне добро. Тому й не диво, що почали викривляти Божий закон так, щоб той сприяв їхній користі, але таким чином вони вели народ до загибелі. Так то закон Божий, замість служити Богові й вийти на добро людей, став на службу пануючим клясам, а на недолю й загибель для бідних, незаможних членів народу. Тож Ісус Христос картає нераз тих несовісних провідників, називаючи їх сліпими провідниками й прорікаючи їм неминучу Божу кару, за їхні проступки:
„Лишіть їх – кличе Ісус до народу — це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму „ (Мт 15,14).
Або на інших місцях:
„Горе вам, книжники та фарисеї, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. Горе вам, сліпі проводирі… Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри… Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! Змії, гадюче поріддя! Як зможете ви уникнути пекельного засуду? „ (Мт 23, 13. 14с. 16. 23с. 25с. 27с. 320).
З цього виходить, що причиною приходу Ісуса Христа на цей освіт було визволити людський рід, заплутаний у тенети диявола, звільнити його від оков гріха і з неволі Сатани. Тож почав наш Спаситель затяжну боротьбу проти диявола, гріху й лихих схильностей; а Його оружжям у тій боротьбі була правда й світло Божої науки. Своєю правдою, яку приніс від небесного Отця, Він просвітлив людям дорогу до неба й повчив їх рівночасно як тією дорогою треба їм прямувати, щоб дійти до їхньої мети – до Бога. Та й Він Сам називає Себе дорогою:
„Я – дорога, правда й життя. Ніхто не приходить до Отця тільки через мене” (Йо 14,6).
Не зважаючи на ненависть, небезпеку й на злобні затії Своїх ворогів і ворогів Царства Божого, Ісус почав очищувати люд Божий від їхніх гріхів. Починаючи від ізраїльських провідників, Ісус указував на їхню дволичність, на їхню забріханість і злобу й на те, що вони недбають про славу Божу, але про свій власний хосен, про побільшення свого майна. Називає їх слугами диявола, які чинять його волю:
„Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому„ (Йо 8,44).
Ті слова Христові були дійсною правдою. Засліплені своїм грішним життям, та хотячи задержати свою владу й вплив у народі, вони постановили вбити Месію-Христа, Який прийшов на те, щоб їм помогти, щоб їх спасти. Він прийшов, щоб звільнити їх з неволі гріха, але вони воліли в тій неволі перебувати:
„Коли перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями й спізнаєте правду й правда визволить вас. Ті відказали йому, ми Авраамові потомки й не були ми ніколи невільниками в нікого… Ісус же їм: „Направду, направду кажу вам: Кожен хто чинить гріх — він невольник гріха „ (Йо 8,31-34).
Провідники народу й їхні послідовники не могли прийняти науки Христової, бо вона домагалась від них цілковитої зміни їхнього дотеперішнього життя; відречення від гріхів, які задоволяли їхні пристрасті, давали їм панування над народом. Христос, подібно як і Йоан Хреститель, Його Предтеча, домагались від них цілковитої зміни життя, каяття й звернення на дорогу правд Божих. Домагались тієї самої зміни, до якої накликав Ягвег, устами свого пророка Єзикіїла:
„Життям моїм клянусь, слово Господа Бога, – н не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?„ (Єзик 33,11).
Так само й Йоан Предтеча вказує юдеям, що відвернення від гріхів і каяття є одинокою дорогою до спасіння:
„Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі сказати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і кинуть в вогонь” (Мт 3,7-10).
У тій боротьбі проти зла Ісус не знає невтральної сторони. Його учні мусять або цілковито підкоритися правді, тобто беззастережно перейти на Його сторону, або перейти на сторону Його противника – диявола. Це ясно виходить зі слів Спасителя:
„Хто не зо мною, той проти мене й хто зо мною не збирає, той розсипає” (Лк 11,23).
Тож роздумаймо тепер, кого ми хочемо в тій боротьбі вибрати, почиїй стороні стати? По стороні Христа, царя світла й правди, чи по стороні диявола – Сатани, князя темряви й ложі? Щоб у цьому переконатися вистачить нам лише глянути на наші вчинки, та й по них негайно й цілком певно пізнаємо за ким ми слідуємо. Коли ми допуска6мось гріхів важких, коли ми переступаємо заповіді Божі в важких речах, тоді, немає жодного сумніву, що ми спомагаємо Сатану й що ми боремось по його боці проти нашого Спасителя – Христа. Коли ми далі любимо наші немочі, вади й гріхи, та й ніяк не хочемо каятись, від них відцуратись, тоді, немає куди правди діти, ми є дітьми Сатани й чинимо його волю. Коли ми живемо таким життям, коли ми собі за вождя вибрали духа темряви, князя оцього зіпсутого світу, тоді нема чого й сумніватись, якою буде наша майбутність. Ісус навчає нас про дві різні дороги життя, які стоять перед кожним з нас, і ми добровільно й свобідно їх собі вибираємо. „Входьте вузькими дверима „, остерігає нас Ісус Христос, –
„бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя й мало таких, що її знаходять „ (Мт 7,13с).
Тому рішаймось ще поки час! Ніхто з нас не знає, як довго дозволить нам Господь Ісус жити на землі, а то може й уже визначив день і годину в якій рішився покликати нас і забрати з цієї долини сліз та й поставити перед Своїм страшним суддівським престолом, щоб там рішити нашу долю на віки? Слухаймо слів св. Предтечі й Ісуса Христа:
„Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне! „ (Мт 3,2; 4,17).
Так дорогі, каймось наших гріхів, ставаймо на дорогу спасіння, бо тільки правда Божа зможе нас спасти! Перемога в тій затяжній боротьбі світла проти темряви, правди проти ложі є без жодного сумніву по стороні Христа-Спасителя; бо хто годен воювати проти всесильного Господа Бога? Та й Сам Ісус запевняє нас непомильто про те, кажучи:
„У світі страждатимете, та бадьортесь! Я бо подолав світ! „ (Йо 16,33).
Тож покиньмо гріх і його князя Сатану, слідуймо за нашим Спасителем – Ісусом Христом, який Своїми страстями й смертю на дереві хресному подолав диявола і його силу. Коли підемо за Ним, станемо гідними спадкоємцями Царства Небесного, подібно як Христос Господь, який жертвувавши Себе Самого небесному Отцеві за наші гріхи:
„принісши лиш одну жертву за гріхи, сів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги„ (Євр 10,12).
Той Сам переможний Христос подбає, що Бог Отець прийме й нас до Свого Царства, за нас бо всіх просив Його єдинородний Син:
„Отче! хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де й я, щоби й вони були зо мною й бачили мою славу, яку ти дав мені” (Йо 17,24).
о. д-р М.І. Любачівський
АПОСТОЛ: ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ (1: 12 – 20)
Браття і Сестри! Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. Він образ невидимого Бога, первородний усякого сотворіння, бо в ньому все було створенне, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви.
Він начало, первородний з мертвих, так, щоб я всьому він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кровю його хреста.
ЄВАНГЕЛІЯ: ВІД ІВАНА 18: 33 -37
У той час увійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: “Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: “Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?”“Хіба я юдей,” озвався Пилат. “Народ твій і первосвященики видали тебе мені. Що ти таке зробив?” “Царство моє не від світу цього,” відрік Ісус. “Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.”
“То ти цар?” мовив до нього Пилат. І відповів Ісус, “Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і на те прийшов у світ, щоб свідчити правду. Кожен, хто від правди, слухає голос мій.”
Стихири на „Господи, взиваю я”
Надійшов празник Господній,* тому прославмо нині Христа Бога, що явно зізнався: Я Цар!* Оспівуймо нині нашого Царя, бо він вічно царює з Отцем!* Звеличмо сьогодні безсмертного Царя,* що царює в Пресвятій Тайні, і йому поклонімся.
Сповнилось пророче сповіщення:* Ось прийдуть дні, — каже Господь,* — і я знову встановлю Давидові праведний Схід,* що владарюватиме як цар і буде премудрий,* та чинитиме на землі суд і справедливість.* Ось ім’я його, яким його будуть звати: Господь наш праведний. Йому поклонімся.
Господь Ісус Христос, Богочоловік,* як сяйво Отцевої слави, є Царем по своїй природі.* Він – Цар спадкоємець, що в спадку має всі народи* і владу на всіх кінцях землі.* Він – Цар Спаситель, бо викупив нас за ціну свого життя.* Він – Цар вибраний, і до його царства* ми добровільно за писалися хрещенням.* Йому, зігнувши коліна душ і тіл, поклонімся.
Прийшовши з неба, Христе Царю,* ти – над усіма, вище всякого начальства й влади, і сили, і володарства, і всякого славного імени,* не тільки на цьому світі, але й у майбутньому.* О, яка піднесла величність твоєї сили і влади!* Тому, підкоряючись жезлові твого царства, однодушно співаємо тобі:* Всесильний Царю, слава твоїй владі!
Ісусе, Царю істини, задля якої ти царюєш,* навчи нас твоєї істини!* Ти Бог наш, ти наша істина і все твоє – це істина:* життя і наўка, заповіді й поради, чуда й святі Тайни.* Тож дай нам відтепер у твоїй істині ходити,* доки ясно не побачимо тебе у твоїй славі.
Христе, Царю наш, єдиний пастирю твого царства, а ми овечки стада твого спадкоємства,* яких поіменно кличеш: Мій єси ти!* Тому, знаючи твій голос, ми йдемо за твоїм Намісником,* а від чужого пастиря втікаємо,* бо не розпізнаємо його голосу. Тому-то й молимо тебе, щоб ми були одним стадом,* а ти єдиним пастирем у своїм небеснім царстві.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар:
Володіння твоє, Христе Боже наш, визволило нас від влади темряви і перенесло в царство твоєї любови. Ти, що є, і споконвіку був та явився нам, як Цар, Господи – слава тобі!
Кондак:
Царю віків безсмертному, єдиному премудрому Христу Богові, поклонімся і, припадаючи, закличмо: Тобі дана влада і честь і царство, і всі люди тобі підкоряються. Влада твоя – влада вічна, і царство твоє не занепаде: бо задля нас став царем предвічний Цар Христос.
Прокімен, гл. 3:
Слівайте Богові нашому, слівайте; співайте цареві нашому, слівайте.
Стих: Бо Бог цар усієї землі, співайте якнайкраще!
Алилуя:
Стих: Бін буде правити від моря аж до моря, івід ріки аж до кінців землі.
Стих: Йому поклоняться всі царі, усі народи Йому служитимуть.
Замість “Достойно: Ірмос гл. 2:
Величай, душе моя, Царя Христа, що воцарився у вселенній.
Предвічного Родителя Син, Бог і Господь, воплченний від Діви нам з’явився, у тьмі сущих просвітити, зібрати розсіяних, тим-то всехвальну Богородицю величаємо.
Причасний:
Господь Суддя наш, Господь Князь наш, Господь Цар наш, що нас спасе. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
о. Петро Фостик
