Коли Ісус Христос постив на пустелі сорок днів, приступив до нього спокусник-сатана промовив: «Коли ти син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом” (Мт. 4, 3). Ісус Христос одним актом своєї волі міг перемінити камінь у найсмачніший і найкорисніший хліб, але він цього не зробив. При цьому Христос Спаситель проказав: „Чоло- вік житиме не самим хлібом, але кожним словом, що виходить з уст Божих” (Мт. 4, 4). Цими словами Божественний наш Спаситель пригадав нам важливу правду, що люди- на складається з душі і тіла. Душа потребує поживи так, як і наше тіло. І тому, що душа важливіша ніж тіло, християни повинні пам’ятати про поживу для безсмертної душі. Як без поживи гине людське тіло, так і душа не може жити без відповідного корму.
Сьогоднішнє Євангеліє оповідає, що Ісус Христос, Чудо-творець п’ятьма маленькими хлібинами і двома рибами чудесно наситив п’ять тисяч людей. Це одне єдине чудо, яке записали всі чотири євангелісти. Чому Христос вчи нив це чудо? Для цього було дві причини.
Найперше, цей народ зійшовся з ближніх міст і сіл, щоб накормити свої душі, послухати проповіді Христа Господа. Вони з таким захопленням слухали Христа, що й забули про фізичний голод. Ці слухачі насолоджувалися небесною наукою, кормили свої душі словами, які виходили з уст Божого Сина, тому Ісус Христос заспокоїв і їхній фізичний голод.
По-друге, Ісус чудесно розмножив хліб і накормив тисячі народу для цього, щоб приготувати їх до ще більшого чуда, до небесного хліба Пресвятої Євхаристії і Святого Причастя. Це чудо було прообразом Пресвятої Євхаристії
Наступного дня після цього чуда, народ знову спішив до Христа Спасителя, сподіючись, що він знову чудесно на- кормить їх хлібом. Тому Ісус виразно промовив: „Ви шукаєте мене тому, що хліб їли і наситилися” (Ів. 6, 26). Ви шукаєте му їжу, яка проминає. Я вам кажу: ви шукайте „му їжу, яка залишається на життя вічне, – яку ж дасть вам Син Чоловічий” (Ів. 6, 27). Я дам вам Небесного Хліба. хліба для душ, хліба на вічне, щасливе життя і той хліб я буду помножувати кожного дня, по всіх країнах, аж до кінця світу, щоб всі люди на землі могли його споживати на вічне життя”. Потім Ісус Христос ясно промовив: „Я – хліб тіло життя! Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей – хліб їстиме, житиме повіки! І хліб, який я дам, це моє за життя світу” (Ів. 6, 51 ).
На Тайній вечері Ісус Христос сповнив свою обітницю. Він „узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажу чи: „Беріть, їжте: це моє тіло”. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: „Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26, 26-28). Цими словами Син Божий установив для наших душ небесний корм, дав нам своє тіло в поживу. Це чудо всіх чудес! Невидимий, вічний, безконечний Бог на кожній Святій Літургії стає присутнім під ви дами євхаристійного хліба і вина і дає себе нам на корм, на освячення наших душ. Не п’ять тисяч людей, але мільйони і мільйони вірних християн кормлять свої душі Найсвятішим Тілом Христовим під видами хліба. Велике щастя і таємничий привілей у Святому Причасті приймати Христа-Спасителя до наших душ. Навіть небесні ангели не мають цього щастя, цього божественного привілею. Після Святого Причастя наша душа стає мешканням Божого Сина, храмом Божим, стає самим небом.
Ми повинні завжди пам’ятати про це таїнство, щоб набожно приготуватися до прийняття Святого Причастя. Апостол Павло в посланні до корінтян пише: „Хто буде їсти хліб, або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробовує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть in’e” (1 Kp. 11, 27-29).
У часи переслідування церкви в Україні одна монахиня приїхала з далекого Сибіру до Львова на кількатижневу відпустку. Перед поверненням до Сибіру ця сестра просила священика-підпільника, щоб він дав їй двісті освячених час тичок і дозволив їй взяти їх зі собою. В далекій опущеній країні наші вірні майже двадцять років не бачили священика і не причащалися. Священик боявся дати монахині стільки освячених частиць в дорогу, яка мала тривати три дні їзди потягом. Мусив порадитися зі своїм єпископом, що йому робити. Після роздуму і молитви владика дозволив священикові дати згаданій сестрі двісті освячених частичок і вона повезла цей Небесний Скарб на своїх грудях у далеку чужину.
Повернувшись до Сибіру, сестра скликала наших віруючих братів і сестер, які перебували там на засланні. Вони ж ревно помолилися, збудили собі щирий жаль за всі свідомі і несвідомі провини, і сестра роздала їм Святе Причастя.
Всі присутні чоловіки, жінки і діти почали з радості плакати, а той плач був щирим, блаженним і могутнім. Здавалося, що сибірська земля здригнулася і всі небесні сили завітали до наших нещасних каторжників. Для віруючих каторжників це був величний празник, бо Син Божий, Ісус Христос, Спаситель світу загостив до них і дав себе їм в поживу під видами євхаристійного хліба.
Ми маємо привілей і щастя приймати Христа Спасителя у Святому Причасті дуже часто і тому ця Пресвята Тайна стає іноді для нас буденною. Маємо щиро готувати себе до Святого Причастя. Молитва „Вірую, Господи”, перед самим Святим Причастям особливо налаштовує душу до святого Причастя, якщо ми проказуємо її з увагою і набожністю, роздумуючи над кожним словом. Після Святого Причастя хоч на кілька хвилин забудьмо про цілий світ і радіймо, що в нашому серці гостить Цар Царів, Творець вселенної, наш Найдорожчий Спаситель, наш Бог, наш Приятель, наш Христос Благий і Чоловіколюбець, який полюбив нас вічною любов’ю, який своєю смертю на хресті викупив нас від вічної смерті і відчинив нам вступ до небесного щастя. Тоді Святе Причастя буде для нас джерелом сили, буде освячувати наші душі. Воно „не буде нам на суд, ані на осудження”, але „на зцілення душі і тіла і на життя вічне”. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Помноження хліба – Пресвята Євхаристія.
Дорогі радіослухачі! Сьогоднішня Євангелія розповідає нам, як то Ісус-Спаситель, сповнений співчуття і, милосердя, чудесно розмножив хліб та рибу, щоб наситити тисячі голодних людей, які в захопленні слухали його благовість.
Це дивне чудо Божого провидіння повторяється щодня; воно дбає про виживлення та вдержання при житті мільярдів прерізних животик у світі рослинному, тваринному й людському. З Божого провидіння й веління кожна живуча істота на свій лад шукає потрібної собі поживи. Основною ж поживою для життя людини є хліб. Однак людина – це не лише тіло, але й дух. Тому прещедрий Бог подбав також про поживу-хліб для душі людини, а ним в Пресвята Євхаристія. І саме євангельська подія чудесного помноження п’ятьох хлібів і насичення тисячів людей символізує і предсказує найбільше чудо Христове – встановлення хліба душевного, тобто Пресвятої Євхаристії.
Ісус, як при чудесному розмноженні, бере хліб у свої руки, підводить очі до неба, благословить, ломить і дав зголоднілим душам, щоб вони їли і наситилися. Це власне повторює наш Спаситель у Великий Четвер у вечернику, коли на передодні свові смерти встановляє Пресвяту Євхаристію з малим, але преважливим додатком: «Беріть, їжте: це моє Тіло» (Мт. 26,26).
Отже, чудесним помноженням хліба Христос-Бог хотів повчити і переконати нас, що він може дати нам поживу, яка має надприродні властивості. Бо не лише насичує вона, і живить, і лікує, але постепенно перемінює всю нашу істоту, душевно лучить нас в одне з Христом і Богом нашим. Бо Євхаристійний Хліб – це не звичайний природний хліб. Тут лише види хліба, під якими таїнственно, але правдиво, реально і сущно, з тілом і кров’ю, скривається Христос-Бог.
Тож, дорогі брати і сестри, застановімся добре над цим чудесним Євхаристійним Хлібом, що його полишив нам Ісус, як корм на життя вічне.
З історії спасіння знаємо, що на початку не було роздвоєння поміж небом і землею, поміж світом духів безтілесних і тілесними людьми. Наші прародичі були в стані ласки освячуючої, були улюбленими дітьми Божими, створеними на його подобу, заради своєї безсмертної душі. Та з волі Творця прародичі мали відбути випробування, яке вони не видержали. Слідом ва цим прийшло роздвоєння, роздор поміж духом і тілом, між небом і землею, – сподіяно первородний гріх. Він знівечив у людині освячуючу Божу благодать, вніс непрохідну прірву поміж Творцем і створінням – людиною. Одначе предобрий Бог не бажав, щоб це роздвоєння, ця прірва існувала завжди. Він рішив, щоб вилікувати їх гріховні рани, у вигляді втіленого Божого Слова прийти поміж людей, до добра спрямувати і наново з’єдпати людину з її Творцем і Богом. Слово Боже прийпяло на себе зранену гріхом людську природу, щоб у собі зпищити цей гріх – зранення природи, віддаючи своє тіло на терпіння, муки і смерть. Таким чином його тіло вбило, знищило в собі гріх бунту прародичів, стало найуспішнішим ліком проти того ж гріха; щось подібного, як кров людського тіла, яке подолало певну хворобу, є ліком й антитодом на ту ж таки хворобу.
Тому й не диво, дорогі брати і сестри, що Христос-Спаситель так виразно і настійливо вимагає від усіх людей, які лише бажають жити життям вічним, життям Божим, щоб вони кормилися його Тілом і його пресвятою Кров’ю. Ісус недвозначно навчав: « Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб істиме, житиме по віки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу„ 5 (Ів. 6,51).
Жорстокі, незрозумілі були ці таїнственні Христові слова і для ворогів Христових, і для його учнів, а й для людей усяких рас і віків. Для всіх раз-у-раз насувається сумнів юдеїв: « Як отой може нам своє тіло дати їсти?» (Ів. 6,52). Чейже ми не людоїди, щоб їсти людське тіло і пити людську кров. Та все таки Христос не відступає, не зміняє і не пояснює більше своїх слів, а з усією рішучістю повторює: « Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина і не питимете його крови, не матимете життя в собі. Хто тіло мов їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня » (Ів. 6,53-54).
«Дорогі брати і сестри! Чого ж то Христос так настоює, щоб ми споживали його Пресвяте Тіло і пили його Кров? Саме тому, що доки живемо в тілі, незмінно хворівмо на питоменну нам недугу – гріх, а слідом ва цим повсякчас потребуємо успішного ліку проти цієї ж недуги єдиним лікарством і антидотом проти гріха й упадків людини є Тіло і Кров Христа-Чоловіколюбця.
Тож, коли бажаємо вилікуватися, бути здоровими, міцними і готовими до вічного життя, мусимо споживати Тіло і Кров Христову. Христос-Спаситель подає нам цей чудесний лік проти гріха, цей Божий хліб життя в такий приступний спосіб так, що ніхто не матиме виправдання, коли цього не використає. Хто ж не знає Пресвятої Євхаристії, той не знає суті християнства, а лише його зверхню форму. Хто ж розуміє як слід Євхаристійного Ісуса, той розуміє все інше. Хто живе Пресвятою Євхаристією, той живе правдивим, повним, праведним християнським життям.
Тому, дорогі в Христі, як дуже дивним стає те явище, що люди побиваються, витрачають незлічимі суми гроша, коли йдеться про лікування їхнього тіла. Якже ж ідеться про лікування їхньої безсмертної душі, якщо треба рятувати те, що в людині 6 найцінніше, тоді вона навіть даром не хоче вживати найуспішнішого ліку – Пресвятої Євхаристії! Дивним і незрозумілим є явище, що людина в своєму душевному голоді не хоче прийняти хліба життя вічного, Пресвятого Тіла і Крови Христової!
Дорогі брати і сестри, сьогоднішній світ прагне спокою, хліба і Бога. А ці всі прагнення людського серця знаходять своє повне заспокоєння лиш у Пресвятій Євхаристії. Бо Євхаристія – це передсмак неба, – це напуття в дорогу до вічности, – це лік безсмертности, – це зерно воскресіння! – є Хто цей хліб їстиме, житиме по віки», каже Ісус. Бо, де люди живуть у тісній злуці з Євхаристійним Ісусом, там не може запустити свого коріння якийсь тоталітаризм чи безвірство. Бо народ, хоч озброєний, але без Бога, в безборонний. Зате народ, навіть безборонний, але в Богом, є повнотою озброєний багато потужнішою зброєю, ніж атомна бомба.
Які щасливі ми, дорогі брати і сестри, що маємо змогу – дехто частіше, дехто рідше – за допомогою Пресвятої Євхаристії єднатися в Богом; бо тоді ніхто, ніщо і ніколи не зможе нас знищити! Тоді не страшні нам будуть сили пекла й антихриста, які шаліють в сьогоднішньому світі. Якщо в наших жилах плистиме Господня Кров, не страшною стане нам і сама смерть, бо в нас буде Тіло Того, хто своєю смертю – нашу смерть подолав. Якщо часто споживатимемо Тіло і Кров Христову, зможемо сміло зі св. Павлом закликати: „Живу вже не я, а живе Христос у мені… який полюбив мене і видав себе за мене» (Гал. 2,20). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
У тяжкі для Христової Церкви часи, зокрема, коли ширилися єресі, Церква скликала Вселенські Собори;патріярхи, митрополити, єпископи та інші уповноважені ними духовні особи з’їжджалися на наради, за прикладом святих апостолів, які скликали в Єрусалимі нараду, звану також Собором. Якщо такий Собор, скликаний Римським папою, під його або його представників проводом, вирішував щось у справах віри, тоді те рішення називалося догматом, тобто непомильною правдою, що зобов’язує всіх вірних під тяжким гріхом. Це означає, що кожен, хто такий догмат відкидає або піддає сумніву його правдивість, тяжко грішить;а якщо при цьому свою хибну думку проголошує публічно, то підпадає під церковну анатему. Собори, на яких вирішувалися найважливіші церковні справи, називаються “вселенські”, тобто всесвітні. Згідно з навчання Христової Церкви, в нарадах Вселенських Соборів співдіє Святий Дух, як був Він і з апостолами, що зібралися на своєму Соборі. Оголошуючи рішення свого Собору, вони сказали:“Подобалось бо Святому Духові й нам…” (Ді. 15, 28), тобто Святому Духові й апостолам сподобалося саме так, а не інакше вирішити. Рішення Собору завжди мали бути затверджені папою Римським.
Соборами називаємо також і менші зібрання єпископів якогось краю для вирішення питань помісної Церкви;ці собори не мають такої ваги, як Вселенський Собор, і їх рішення не можуть бути догматом. Вони називаються помісні, а їх рішення також мають бути затверджені Римським папою.
Свята Церква нині святкує пам’ять перших шести Вселенських Соборів.
Перший Собор був скликаний до Нікеї у 325 р. А оскільки Христова Церква почитає його пам’ять 28 травня окремою службою, то його перебіг ми описали у цей день. На ньому був прийнятий догмат, що Ісус Христос є істинним Богом, й усталено Символ віри аж до науки про походження Святого Духа.
Другий Собор був скликаний до Царгорода 381 р. проти єресі Македонія. Тут доповнено Символ віри. Докладний перебіг цього Собору ми подали 22 травня, бо Церква вшановує його окремою службою у цей день.
Третій Собор відбувся в Ефесі 431 р. проти єресі Несторія. Прийнято догмат про єдність двох природ в Христі – Божої і людської – та визнання Пресвятої Діви Богородицею.
Четвертий Собор (451 р.) в Халкедоні засудив Євтихія. Прийнято догмат, що Ісус Христос є істинний Бог та істинний чоловік;в Ісусі Христі треба визнавати дві природи, які співіснують “незмішано, нероздільно, невіддільно і незмінно”.
П’ятий Собор відбувся в Царгороді 553 р. Він затвердив рішення Халкедонського Собору і засудив монофізитів, прихильників єресі Євтихія, яких підтримували цісарі Зенон і Юстиніян, що хотіли погодити науку Христової Церкви з єретичними блудами і самі впали у великий блуд.
Шостий Вселенський Собор відбувся в Царгороді 680 р. проти єресі монотелитів, які навчали, що Ісус Христос мав лиш одну волю – Божественну – і одне ділання. На Соборі прийнято догмат, що “в Ісусі Христі були дві волі і дві дії (енергії) нероздільні і незмішані, так, що людська воля не противилася Божій волі, але завжди їй корилася”.
Пам’ять цих шести Вселенських Соборів Христова Церква вшановує сьогодні. У них брали участь великі святі і світила Церкви – люди, що багато терпіли за правду, нам і всім вікам на науку, що краще дати вирвати собі з грудей серце, але віру – ніколи.
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 1 Кор. 124 зач.; 1, 10-18.
Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви веі те саме говорили; о не було розколів між вами, але щоб ви були з’єднані в однім дусі і в одній думці. Бо довідався про вас, мої брати, від Хлоїних, що між вами є суперечки. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. Хіба Христос розділився? Хіа Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? Дякую Богові, що я нікого з вас не христив, крім Крисла та Ґая, щоб не сказав хто, що ви були хрищені в моє ім’я. Христив я теж дім Стефани; і більш не знаю, чи христив я кого іншого.
Христос бо послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 58 зач. 14, 14-22.
Того часу, побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: – Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.
Ісус сказав їм: – Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.
Вони ж мовлять до нього: – Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.
Тоді він каже: – Принесіть мені їх сюди.
І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловік, окрім жінок та дітей.
І зараз же заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Іван 56 зач. 17:1-13.
Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив, згідно з владою, що її Ти дав Йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких Ти передав Йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа. Я Тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке Ти дав Мені до виконання. Тепер же прослав Мене, Отче, у себе – славою тією, що її Я мав у Тебе перед тим, як постав світ! Я об’явив Твоє ім’я людям, яких Ти від світу передав Мені. Вони були Твої, Ти ж передав Мені їх, і зберегли вони слово Твоє. Нині збагнули вони, що все, тобою дане Мені – від Тебе; слова бо, Тобою Мені дані, Я їм дав, і сприйняли вони їх, і справді збагнули, що від Тебе Я вийшов, і увірували, що Ти Мене послав. Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких Ти передав Мені, бо вони – Твої. І все Моє – Твоє, Твоє ж – Моє, і в них Я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і Я до Тебе йду. Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, Я беріг їх у Твоє ім’я; тих, яких Ти передав Мені, Я їх стеріг, і ніхто з них не пропав, лише син загибелі, щоб збулося Писання. Тепер же іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів Моїх мали у собі вщерть.
КОМЕНТАРІ ОТЦІВ ЦЕРКВИ – https://dyvensvit.org/blogs/1034687/
1 Кор. 1, 10–18. «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»
Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті – найбільша ганьба для тогочасної людини, а ще більше – для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерти.
А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована Вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас такий важливий і цінний.
На хресті Господь виявив свою найбільшу любов до людини й обдарував її вічним життям.
Мт. 14, 14–22. «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти»
Люди були так захоплені проповіддю Спасителя, що зовсім не думали про земні потреби, – незчулися, як опинилися в пустельному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, учні Ісуса Христа, просять Його якось зарадити цій ситуації, щоб можна було нагодувати людей. Апостоли навіть не допускають думки, що Ісус Христос може дати людям їжу. А ще більше не сподіваються, що вони самі можуть щось дати цим людям. Саме в цій ситуації Ісус каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Тобто: спробуйте зробити щось, що можете в цій ситуації.
З одного боку, ми бачимо чудо – Ісус Христос помножує хліби. А з другого – перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби й почали ділитися, давати одні одним. Як це важливо в житті – вміти поділитися, дати щось комусь іншому.
Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і змозі, – а Бог доповнить.
Тож робімо все можливе, а Бог завжди це помножить!
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
I Отців (г. 8):
Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти* і ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі.
Кондак (г. 7):
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
Слава: Кондак Отців (г. 6):
Ти – із Отця несказанно возсіявший Син* – з жени родився подвійний єством.* Його видячи, не відрікаємося виду зображення,* але Його, благочесно написавши, вірно почитаємо.* I ради того Церква, держачи істинну віру,* цілує ікону вочоловічення Христового.
І нині: Богородичний (г. 6):
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен (г. 7): Господь кріпость людям своїм дасть, Господь благословить людей своїх миром (Пс. 28,11).
Стих: Принесіть Господеві, сини божі, принесіть Господеві молодих баранців (Пс. 28,11).
I пісня Отців (г. 4): Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я Твоє на віки (Дан. 3,26).
Алилуя (г. 7): Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
I Отців (г. 1): Бог богів, Господь мовив, і призвав землю від сходу сонця до заходу (Пс. 49,1).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святих отців шести вселенських соборів, св. влкмчц. Марини і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
