20 лютого 1954 року в селищі Красна Річка (Красная Речка) біля м. Хабаровськ РРФСР (нині мікрорайон Хабаровська) упокоївся в Господі ієромонах Павло Петро Жупанський ЧСВВ, перед вступом до Василіянського Чину сотрудник в Станиславівській катедрі, військовий капелан, завідатель у Кудринцях; в ЧСВВ – душпастир у Дрогобичі і Львові. Жертва радянських репресій.
Життєпис
Петро Жупанський народився 16 липня 1885 року в с. Пилипи на Гуцульщині (сьогодні Коломийський р-н Івано-Франківської області) в сім’ї Павла Жупанського і його дружини Акилини з Кубаєвичів. Охрестив його того ж дня о. Онуфрій Лелет приватний сотрудник у Пилипах. У 1899/1900 році навчався в підготовчому українському класі Коломийської вищої цісарсько-королівської гімназії, з наступного 1900 року коли була заснована окрема Коломийська українська гімназія навчався у ній, принаймні до 1903 року – тобто до 4-го класу включно (у звіті за 1904 рік його ім’я відсутнє). З 1908 до 1912 року вчився в Духовній семінарії св. Йоана Золотоустого в Станиславові. 15 лютого 1913 року Преосвященний владика Григорій Хомишин рукоположив Петра Жупанського на неодруженого священника. З березня до листопада 1913 року о. Жупанський був сотрудником у Печеніжині, а 1 грудня 1913 року отримав призначення другим сотрудником Станиславівської катедри (до 31 грудня 1915) і капеланом владики Хомишина, крім того став катехитом при цісарсько-королівській реальній школі. У 1914-1915 роках обслуговував Маняву Богородчанського деканату. Під час Першої світової війни був резервним капеланом (фельдкуратом) у званні гауптмана (капітана) для вояків греко-католиків армії Австро-Угорщини (реєстри з 1917-1918 років). Був нагороджений військовою нагородою для капеланів – Духовним хрестом заслуг ІІ ступеня на біло-червоній стрічці (Geistliches Verdienstkreuz 2 Klasse am weißroten Bande). З 1 грудня 1918 до 10 січня 1919 року – заступав хворого священника в с. Кудринці, з 11 січня 1919 до 15 березня 1921 року – завідатель парафії в Кудринцях. Крім того з 5 квітня 1920 до 15 березня 1921 року був доїжджаючим завідателем у Панівцях.
21 березня 1921 року отець Петро Жупанський вступив до Василіянського Чину на новіціят у Крехівський монастир. На облечинах у василіянську рясу отримав ім’я Павло. Перші обіти склав 26 листопада 1922 року. По обітах отримав призначення до Дрогобицького монастиря Пресвятої Трійці. Був сотрудником адміністратора парафії, шкільним катехитом, провідником Апостольства Молитви і Марійської Дружини, проповідником і сповідником у монастирі і в храмі. Крім того часто їздив з іншими василіянами на народні місії, а в 1926-1927 році був провідником Третього Чину. З 1927 по 1931 рік був у Львівському монастирі святого Онуфрія – провідником Третього Чину, проповідником, сповідником і місіонером. У 1931 році знову призначений до Дрогобича.
Про отця Павла Жупанського з нагоди його переїзду до Дрогобича коротку, але дуже симпатичну замітку помістив у Хроніці Львівського монастиря під датою 10 вересня 1931 року тодішній хроніст о. Яким Сеньківський: «10/ІХ. четвер. Прощання о. Жупанського. Сьогодняшний обід є заразом прощальний для о. Павла Жупанського, що по 4 літнім побуті й праці ві Львові, з радістю вибирається до Дрогобича, бо любить рух і «Verbindung» при парохіяльній праці. Син гуцульських Карпат, проста-щира душа без претенсій і вимог, не багато бажає до щастя. Добрий проповідник-місіонар, поетичний дух – як і всі Гуцули – вміє займаючо оповідати дотепно схоплені або зачуті події з життя гуцульського («Яцку! чи ’ня видиш?»), жовнірського й ин. Тож на рекреації чи в товаристві є милим і пожаданим членом розмови. Дуже совісний у приготовлюванню й виучуванню проповідей, особливо місійних (спеціяліст від тем про заповіди Божі), не лиш совісний, але навіть скрупулянтний у відмовлюванню правила й слуханню сповідей. Все веселий, ніколи не загнівається, ані не обрушиться, одно слово: щаслива вдача…»
З 1931 до 1933 року о. Жупанський далі виконував у Дрогобицькому монастирі ті самі обов’язки, що й раніше, тільки що був також консультором монастиря. У 1933 році настоятелі перевели його до Кристинополя, а вже через рік він повернувся до своєї звичної праці в Дрогобичі. У 1934-1935 році він ще катехизував у школі, але наступного року вже, ймовірно, передав цей обов’язок комусь молодшому, а сам натомість став капеланом Дрогобицької в’язниці на Гірці (Дрогобицькі бригідки). Під час Другої світової війни далі був у Дрогобичі. Коли прийшли німці, то о. Жупанський входив до комісії, яка розслідувала більшовицькі злочини у Дрогобичі. За другого приходу совітів у 1944 році залишався у Дрогобичі. Опинився під «прицілом» НКВД, у якому на нього і на інших василіян була заведена агентурна справа «Мстители». Коли в серпні 1945 року спецоргани почали пересіювати духовенство і з’ясовувати, хто схильний до переходу до РПЦ, а хто ні, о. Павло Жупанський категорично відмовився. Після 1946 року, ймовірно, переїхав до родини в село Тростянка Коломийського району, звідки 29 березня 1950 року був виселений на спецпоселення в Хабаровський край. Проживав у селищі Красна Річка біля Хабаровська, працював у місцевому радгоспі та інших роботах.
Помер 20 лютого 1954 року в Красній Річці.
Вічна йому пам’ять!
Джерелo: о. Єронім Грім, ЧСВВ – – https://www.facebook.com/jeronimoleh.hrim/posts/pfbid0HSiPtdKkmBAusmfkx3G5fuQsQnrccs3aAYH6PqvpWG1w6GpgddhAngC2tB8MMXdSl
Більше про життя і діяльність ієромонаха Павла Петра Жупанського ЧСВВ, можна дізнатися за посиланнями:
Василіяни – #OSBM #Василіяни
о. Петро Фостик
