15 листопада 1921 року народився о. Іван Музичка, в селі Пуків, що на Івано-Франківщині, у родині незаможних селян
Здобувши початкову освіту у рідному селі, вступив до Рогатинської гімназії на стипендію від Рогатинського союзу кооператив, а згодом продовжив студії завдяки стипендії заможного львівського поміщика Івана Тиктора.
Великий вплив на виховання молодого Івана мав місцевий парох о. Василь Соловій. Окрім глибоких проповідей, хлопця також захоплював спів церковного хору під керівництвом того ж пароха. Звідси два життєвих покликання, які зароджуються у душі юнака – священство і музика.
У 1941 р. Іван стає вчителем початкової школи с. Путятинці, а через рік уже вчителює в школі рідного села. У 1942 р. Музичка заочно закінчує факультет теорії музики та гри на скрипці у вчительській семінарії м. Рогатин.
У 1943 р. молодий учитель, спонуканий переконаннями і авторитетом проф. Угрина Безгрішного, вступає до дивізії “Галичина”. Після рекрутського вишколу “доброволець” Музичка був призначений до дивізійної оркестри. Після тривалої хвороби на золотуху дивізійник Іван змушений покинути оркестр і приступити до обов’язків санітара та перекладача.
Війна наближалась до кінця. Більша частина дивізії, опинившись у британському полоні, була розміщена на східному узбережжі Італії, поблизу міста Ріміні. У липні 1945 р. до військовополонених прибули з Рима кілька священиків і завдяки їх сприянню у восени 1945 р. два десятки полонених були перевезені англійцями на навчання в Папську колегію св. Йосафата. Це стало початком здійснення мрії Івана Музички ступити на дорогу священичого покликання.
Cтавши священиком у травні 1951 р., отець Іван Музичка був призначений на душпастирську працю в Англії, де вірно служив своїм парохіянам протягом 24 років.
Від початку 70-х років минулого століття патріарх Йосиф Сліпий, що повернувся з сибірських лагерів, наполягав, щоб о. Музичка приїхав працювати до Рима. Врешті отець скорився наполяганням владики і приїхав до Вічного міста у 1975 р. Тут він стає викладачем новоствореного Українського католицького університету, займається видавничою діяльністю, готує до друку журнал “Богословія”, пише багато наукових і популярних праць, займається організацією богословських курсів.
У 1976 р. о. Іван стає першим парохом церкви Святих Сергія і Вакха у Римі і виконує це служіння аж до 2001 р. У 2006 р. о. Музичка стає ректором собору Святої Софії в Римі, опікуючись українськими заробітчанами не лише в Римі, але й здійснюючи богослужіння в м. Неаполі. Від 1991 року о. Іван Музичка майже кожного року приїжджав в Україну на виклади в світських та духовних навчальних закладах, читав публічні лекції.
Останні роки свого життя о. Музичка, виснажений фізично, але не духовно багаторічною працею, провів у своєму помешканнні в приміщенні будинку Товариства “Свята Софія” у Римі.
Помер у Римі 22 лютого 2016 року.
Похований 25 лютого в крипті собору Святої Софії.
Більше про життя і діяльність о. Івана Музичку, можна дізнатися за посиланням:
Спогади о. Івана Дацька про о. Івана Музичку – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=HQN7DKymrG4
В Римі молитовно вшанували пам’ять довголітнього ректора собору Святої Софії з нагоди століття від дня його народження – Джерелo: https://synod.ugcc.ua/data/v-rymi-molytovno-vshanuvaly-pamyat-dovgolitnogo-rektora-soboru-svyatoy-sofiy-z-nagody-stolittya-vid-dnya-yogo-narodzhennya-7353/
З думок о. Івана Музички:
«Для мене ні Лондон – Англія, ні тим більше Рим – Італія не були ніколи Батьківщинами. Належав я до тих емігрантів, що був повним чужинцем скрізь, де б не бував. Ніде мене чужина не причепилась ні на крихітку і ніякого сліду не лишала… Я завжди мріяв, чи повернуся колись в Україну. Але якийсь тихий-тихий голос мені неначе шептав, що повернуся. Проте я тому голосові чомусь не вірив, бо як же тоді це було можливим. Але у людей неможливо, а у Бога все можливо!».
З думок о. Івана Музички:
«Шофер заробляє більше, як професор. За тим стоїть справжня трагедія і ніхто не б’є на алярм. Найбільше терпить на цій кризі наша наука, наше мистецтво. Наука у світі сьогодні йде швидкими кроками, а наша стоятиме десятиліттями пасивною, а відтак будемо через якийсь час знову позаду всіх. Темпи наукового розвитку сьогодні є дуже швидкі, а тому будь-яка затримка пропорційно ставить того, хто зупинився, на далекій відстані від розвитку і здобутків. (…) Відтак ми опинилися на сірому кінці світової культури і будемо знову позичати всяку всячину. Але ж ми маємо здібних науковців, інженерів, митців!».
З думок о. Івана Музички:
«Чи зустрінемося колись разом із православними Церквами? Чи разом помолимося, поговоримо і візьмемося разом до виховної праці народу? І тут ніхто не ставить нам перешкод: засукуй рукава і працюй, але разом, спільно, для добра і спасіння Народу. Але чомусь навіть ще й не почали! А треба ж починати! Треба тільки зробити перший крок! Потім – другий, третій, а далі вже зовсім легко буде! А раді були б всі! А Христос – найбільше!».
о. Петро Фостик
