15 років тому 6 серпня 2008 року у середу вранці відійшов бр. Севастіян Батіг по вічну нагороду. Готувався невдовзі прийняти Святе Причастя, та Господь ще перед тим прийняв його душу до Себе.
Господь дарує нам превеликий дар – наших ближніх, які у своїй простоті дають нам неперевершений приклад життя, віри і любові. Брат Севастіян – приклад так званого пізнього покликання, тому що вирішив посвятити своє життя Богу в досить поважному віці. Але ціле його життя стало прикладом постійного і повного служіння Богу в мирянському стані.
Народився Семен Батіг 14 грудня 1933 р. у с. Тростянець Яворівського повіту на Львівщині в сім’ї Івана Батога (1899-1969) та Анастасії Курляк (1907-1980). Був третьою дитиною, першим сином у сім’ї. Тут же, у рідному селі, два тижні після народження його місцевий парох уділив святі Тайни Хрещення і Миропомазання.
Зростав Семен Батіг у глибоко релігійній, національно свідомій, інтелігентній селянській сім’ї. Батько Іван був учасником Першої світової війни, брав участь у воєнних діях на італійському фронті. Після розпаду Австрійської імперії повернувся на рідну землю і вступив до лав Української Галицької Армії, захворів на тиф, але одужав. Від Збруча до рідного дому прийшов пішки. Був шанованою особою, мав господарство, включився до розбудови «Просвіти» в рідному селі. Був також капітаном «Лугу», головою товариства пасічників. Та головне, був людиною глибокої віри і зумів прищепити своїм дітям любов до свого народу, до Католицької Церкви, а також пошану до праці. За політичну і просвітню діяльність був переслідуваний після 1939 року радянською владою, деякий час переховувався.
У сім’ї Батогів народилося 11 дітей, але три дівчинки померли ще малими, залишилися 8 дітей: п’ять синів (Семен, Ілля, Микола, Федір-Володимир і Василь) і три доньки (Параскевія, Марія і Катерина).
Дитячі роки Семена пройшли на хуторі Велика Березина біля Тростянця, де сім’я проживала до 1940 року, коли радянська влада вирішила перетворити район південно-східного Розточчя у Яворівський військовий полігон. Тоді усі навколишні села були виселені. Сім’ю Батогів вивезли до с. Гнилиці на Яворівщині, де 7 років вони змушені були проживати у чужій хатині. У Глиницях Семен Батіг закінчив початкову школу. З самого малку він виявив талант художника, тому вчителі радили батькам віддати його в інтернат, щоб міг розвинути свій дар, але для цього треба було написати заяву, що він не їхній син. Батьки уже готові були згодитися на цю намову, хоч і боялися, що будуть його виховувати по-комуністичному, в атеїстичному дусі. Але сам Семен був проти, ховався і не дозволив, щоб його забрали з родини.
У 1947 р., під час розмежування державних кордонів, хатина у Глиницях, в якій проживала сім’я Батогів, потрапила у прикордонну смугу. Як результат – нове переселення. Намагалися повернутися ближче до рідних сторін, але оскільки там уже був полігон, то переїхали до с. Липина Яворівського району, бо батько дізнався, що в це село, після насильного вивезення в Сибір польських родин, було переселено багато колишніх мешканців рідного йому Тростянця.
Ставши повнолітнім, Семен поїхав на Донбас на заробітки: тоді добровільно-примусово набирали молодь до праці у шахтах. Там вступив у школу фабрично-заводського навчання, після закінчення якої працював як робітник. Розчарований відсутністю релігійного духа в робітничому середовищі, після року праці поверувся на Львівщину. Але село Липина опинилося в прикордонній зоні з обмеженою можливістю доїзду, тому проживав не з батьками, а в дальшої родини у с. Зимна Вода коло Львова, влаштувався на роботу у Львові.
У 1953-56 служив в армії, на Сахаліні: за звичаєм того часу українців висилали в найдальші закутки СРСР. Повернувшись додому, працював і навчався у вечірній школі, так у 1961 здобув році середню освіту, а потім вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нинішня Львівська Національна Академія мистецтв) на спеціальність «кераміка».
Під час навчання в інституті Семен працював на скульптурній фабриці у Львові, щоб мати засоби для життя, а приватно малював релігійні образи. І ось невідомі скоїли замах на його життя. Тому він змушений рятуватись втечею: залишив інститут і працю на фабриці, переховувався в дальшої родини на Радехівщині. У цей час пережив глибоку духовну кризу, яка позначилась на його здоров’ї. Під час хвороби познайомився з підпільним греко-католицьким священиком із с. Калинівки коло Яворова. Саме це знайомство стало для нього джерелом духовної сили у подальшому житті. Повернувся до праці на керамічному заводі у Львові, знову звернувся до живопису, малював релігійні образи. Після смерті батьків залишився сам у родинному домі в с. Липина.
Семен Батіг змалку був дуже побожний, якщо б Церква не була переслідувана, він, найпевніше, вступив би до монастиря. Від юності він вирішив залишитись неодруженим і, наскільки міг, молитвою і працею служив Богові і людям. Багато читав, зокрема релігійної літератури, яку батько зберіг, не зважаючи на переселення і переслідування. Захоплений прикладом святих, про життя яких довідувався із книг, Семен і сам намагався практикувати більш суворий спосіб життя, нерідко накладав на себе різні умертвлення, покути і пости, багато молився.
З настанням релігійної свободи вирішив здійснити своє бажання більш досконалого життя. 11 серпня 1991 року до Василіянського Чину, наслідуючи своїх молодших братів Василя, який прийняв монаще ім’я о. Віктор, та Миколу – о. Мелетія. Допоміг зробити цей крок о. Мирон Семків, ЧСВВ, який запевнив, що старший вік не є перешкодою для вступу до Чину, якщо кандидат достойний.
Час кандидатури з серпня 1991 до жовтня 1992 року Семен Батіг провів у монастирі Різдва Божої Матері в Улашківцях, де, отримавши всі юридичні дозволи, був облечений у монашу рясу і прийняв чернече ім’я Севастіян. Відтоді розпочав новіціят у Крехівському монастирі святого Миколая, де його маґістром був о. Теодозій Янків, ЧСВВ. Перші обіти склав 19 грудня 1993 року у Крехові на руки о. Андрія Шаґали. У жовтні 1994 року його перевели до с. Дністрик Дубовий Турківського району на Львівщині, у тимчасовий василіянський осідок, в якому він жив і трудився до 1998 року.
12 липня 1998 року бр. Севастіян склав професію довічних обітів у Львівському монастирі свяого Онуфрія (Василіянський монастир св. Онуфрія у Львові) і з того часу перебував у Крехівському монастирі, де трудився як реставратор ікон та виконував іншу різноманітну працю.
Три роки поспіль, 2005-2007, влітку бр. Севастіян виїжджав до міста Бар Вінницької області, в якому реставрував старовинні і малював нові ікони до місцевого храму Різдва святого Івана Хрестителя. У 2007 році написав ікону святої Анни до римо-католицького костела у місті Бар, яку урочисто передали до новопосвяченого римо-католицького костелу у місті Козятин на Вінничині. А скільки відновлених скульптур, фігурок завдячують свою красу його творчій праці! Хіба можна перерахувати усі твори, які вийшли з-під руки бр. Севастіяна Семена Батога, і знаходяться в різних домах і храмах України?
Навесні 2008 року бр. Севастіян захворів на серйозну хворобу легень. До лікарів звернулися надто пізно – хвороба була уже в пізній стадії. І хоча йому не говорили про це, щоб не травмувати, він сам усе добре зрозумів. Найбільшою прикрістю для бр. Севастіяна було не повідомлення про невиліковність недуги, що він досить спокійно сприйняв, а необхідність залишатися в лікарні у спільній палаті, де не говорять про Бога, де включений телевізор, але бракує тиші, де немає можливості приймати щодня святе Причастя. Великим полегшенням був для нього переїзд з лікарні до келії у спокійному Крехівському монастирі, в якому пливе до неба звук молитов, а турботлива братня опіка підносить на дусі і злагіднює тілесний біль.
З неймовірною терпеливістю, покорою, душевним спокоєм, відданістю Богові переносив бр. Севастіян свою хворобу, яка щоразу прогресувала. Та коли хтось приходив, щоб його розрадити, сам залишався збудований прикладом його терпеливості і словом, яке було наслідком глибокого зрозуміння тайни Божої любові, яка виявляється в житті і терпінні людини. Він розумів, що його терпіння є можливістю глибшє з’єднатися з Ісусом Христом.
Відійшов бр. Севастіян Батіг по вічну нагороду у середу 6 серпня 2008 року вранці. Готувався невдовзі прийняти Святе Причастя, та Господь ще перед тим прийняв його душу до Себе. Цього ж дня ввечері відслужено монаший парастас у церкві Преображення Господнього Крехівського монастиря, в якому взяли участь багато священиків і братів-василіян з поблизьких монастирів Львова, Жовкви, Брюховичів, Червонограда, Підгірців. Очолив богослуження ігумен Крехівського монастиря о. Пантелеймон Саламаха, проповідь виголосив рідний брат покійного о. Віктор Батіг ЧСВВ. Похорон відбувся наступного дня, 7 липня. У Святій Літургії взяли участь 17 священиків, багато братів-василіян із Брюховичів, Львова, Жовкви, Червонограда, численна родина покійного, рідні брати і сестри, їхні діти, дальші родичі, а також місцеві парафіяни.
У проповіді під час Св. Літургії о. Мелетій Батіг, рідний брат покійного бр. Севастіяна, настоятель монастиря в місті Бар на Вінниччині, підкреслив значення християнської надії на Бога, Який воскрешає до вічного життя. Господь усіх кличе до єдності з Собою, тож і брата Севастіяна Господь хоче прийняти до Себе, адже той віддав усе життя Богові, посвятивши себе Йому з юності, а коли настала свобода Церкви, зміг здійснити своє бажання, ставши на дорогу монашого життя. Також о. Мелетій звернув увагу на те, що похорон відбувається у день св. Анни, ікону якої бр. Севастіян рік тому виготовив з такою старанністю у м. Барі, на замовлення місцевого священика. Поховали бр. Севастіяна на монашому цвинтарі поблизу монастиря, поряд з могилами інших слуг Божих, монахів-василіян, які віддали Господеві своє життя у цілковитій посвяті.
Вічна йому пам’ять!
Інформацію надав: о. Єронім Грім, ЧСВВ Jeronim Oleh Hrim
Більше про життя і діяльність брата Семена Батіга, ЧСВВ, можна дізнатися за посиланням:
о. Петро Фостик
