3 січня 1995 року у Львові помер о. Герман (Григорій) Будзінський, студит, священник катакомбної УГКЦ. Відбув службу у Війську польському (1927-1929), капрал. Закінчив гімназію у Львові та торговельні курси. Від 1933 займався приватним підприємництвом у м. Володимир на Волині. Одружився з мешканкою Володимира, уродженкою Київщини. Через 8 місяців дружина померла (1935), після чого вступив до монастиря. Закінчив богословський факультет Папського Григоріанського університету в Римі (1937-1939). У Львові хіротонізований на священика Митрополитом Андреєм Шептицьким (1940). На початку німецької окупації служив у шпиталі для військовополонених (у березні 1942 німці заборонили відвідувати шпиталь), за дорученням митрополита А. Шептицького переховував євреїв. У грудні 1945 як перекладач входив до складу офіційної делегації УГКЦ на переговорах у Москві з урядом СРСР та представниками Московитської Православної Церкви (РПЦ). Заарештований за відмову перейти в державне московське православ’я (28.05.1945), в’язень сумління радянських тюрем і концтаборів (1945-55, 1957-59). В увязненні таємно служив Літургію, після виходу на волю активно душпастирював у підпіллі, готував молодих кандидатів на священство в катакомбній УГКЦ. Автор численних листів, протестів і звернень до органів радянської влади різних рівнів проти порушення в СРСР права на свободу совісті та переслідуваня за релігійні погляди. Через естонських друзів копії листів-протестів передавав за кордон, де вони викликали значний резонанс. Перебував під постійним наглядом КДБ. Співзасновник і секретар «Ініціативної групи захисту прав віруючих і Церкви» (1982). Активний учасник легалізації УГКЦ. Похований у Львові на Янівському цвинтарі. Народився у с. Перегноїв на Львівщині 14.10.1905.
Зі спогадів о. Методія Костюка: «Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кагебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду. І говорив про права нашої Церкви, і про несправедливість, яку переживає наша Церква, і наш український народ».
Із листа о. Г. Будзінського до редактора газети «Вільна Україна» (1.02.1983): «Радянська влада зробила колосальну прислугу католицькій церкві, давши їй багато мучеників та ісповідників. Католицька церква виростає на крові своїх дітей-мучеників. (…) Католицька церква не має атомної зброї, не має дивізій, військ, а тільки моральну силу, Євангеліє».
Із листа о. Г. Будзінського до редактора газети «Вільна Україна» (23.02.1983):
«Ми — українці. Ми автохтони на своїй землі. Наші діди поливали цю землю кров’ю і потом. Хто дав право Московському патріярхові відбирати від нас нашу прадідівську віру. Він, очевидно, вважає нас африканськими дикунами, у яких можна палкою і тюрмою відбирати віру і нав’язати свою. Так діяв великоросійський імперіалізм при царях дому Романових. Хоча дім Романових і загинув, але їх віра живе й панує. Погрози тут ні при чому. Мені обіцяли, що якщо я скажу, що Московський патріярх є святий, то буду мати сите життя. Але я волів тюрму або навіть смерть, ніж говорити таке безглуздя. Я вважаю, що Московський патріярх ніколи не був і не буде святим, і краще мені запастися під землю, чим проголосити в церкві, що Московський патріярх є святий. Зрештою, Ви самі не вірите в те, що він є святий. Ви його пропагуєте, бо Вам так кажуть».
Із листа о. Г. Будзінського до редактора газети «Радянська Україна» (2.07.1983):
«Зігнане поліцейськими властями збіговисько 8 березня 1946 року у Львові аж ніяк не може називатися «Собором уніятської церкви». Це глум над історичними подіями. … «Собор» відбувся в умовах жорстокого терору. … У Римській імперії, за перших трьох століть нашої ери, вбивали безпощадно кожного, хто відмовив би принести жертву ідолам (між богами був також імператор). Це саме повторилося в УРСР. Хто з католицьких священиків не підписав деклярації про перехід на російську віру, був жорстоко покараний. Не було випадку, щоб якийсь католицький священик не підписав російської віри і лишився на волі.
Собор скликав фактично Московський патріярх Алексей. Він є найбільше ганебною сторінкою історії російського народу. Релігійна нетолеранція – це характеристична риса російського народу як у попередніх століттях, так і в двадцятому. Російська церква – це передовий загін російських царів, розбійницького імперіалізму. Жадна держава світу не переслідує католицької церкви, крім Албанії й УРСР».
Із листа о. Г. Будзінського та В. Кобрина до Міністерства внутрішніх справ УРСР (1984): «Комітет оборони католицької віри просить Вас дати вказівку про припинення антикатолицької пропаганди. За останні місяці ця пропаганда посилилася, й її ведуть на дуже низькому рівні. Часто вона перетворюється на базарну лайку. Основа цієї пропаганди — явна брехня…».
Із листа о. Г. Будзінського до редактора газети «Вільна Україна» (1984):
«…в УРСР у церквах користуються російською або польською мовою. Українська мова на 100% дискримінована. Зараз Вам зрозуміло, чому Антоненко – такий заклятий ворог Української Католицької Церкви; це тому, що ця Церква захищає свій народ від колонізації та русифікації.
… Ваша газета більш 40 років обливає помиями ієрархію Української Церкви, члени якої вмирали за Христа в тюрмах та казематах. Але навіть усі безвірники світу не могли б відібрати славу, яка є здобутком Католицької Церкви, за яку вони вмирали. Розгромлена Церква не може захищатися, тому я вважаю своїм обов’язком опротестувати брехню, яка сиплеться зі сторінок газет, як з рогу достатку.
…Наймогутнішим засобом пригноблення українського народу є Російська Православна Церква. Священики – це співробітники КҐБ, які наживаються, пригноблюючи свій народ. Це є мій захист і Католицької Церкви, якій я намагався вірно служити на протязі 54 з половиною років».
Із заяви о. Г. Будзінського до газети «Львівська правда» (1985): «…від кого треба обороняти католицьку Церкву. Відповідь ясна — від найбільшого ворога українського народу, злодія і грабіжника, Московського Патріярха! Він не мав навіть тіні законної підстави забрати всі українські храми. 80% з-поміж них він наказав закрити, а в інших поставив своїх агентів, переодітих на попів. Ворогом УКЦ виявився також Раднарком УССР, що розгромлював УКЦ від 1946 року по нинішній час. (…) Після одержання цього листа повідоміть УКҐБ. Діялоґ з католиком можливий, коли католик сидить у тюрмі».
Більше про життя і діяльність о. Германа (Григорій) Будзінського, можна дізнатися за посиланням:
ОНОВЛЕНО. До 25-ліття легалізації УГКЦ в Україні: Отець Герман (Григорій) Будзінський (1905 – 1995) – Джерелo: http://ichistory.org.ua/2014/02/12/do-25-littya-legalizatsiyi-ugkts-v-ukrayini-otets-grygorij-german-budzins-kyj-1905-1995/
Про що насправді «пророкував» о. Герман Будзінський – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=X_2HllBMajU
о. Герман (Григорій) Будзінський – Календар українця – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02Vhjr73p3kktqbzQqvvB13svBdBv2gLFL4ZtddZGqg7mGBayLgQTc5zuzu3Xd7U8Bl&id=100063958414231
Отець Герман Будзінський (1905-1995), монах студит: ким насправді був і про що пророкував ? – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=y6sw3JiWyQk
Що ж насправді казав отець Герман Будзінський – Джерело: CREDO: https://credo.pro/2014/02/110373
о. Петро Фостик
