«Заберете в мене ризи, мені нові пошиють. Не даєте нам церкви, а ми маємо сотні, бо кожний дім української католицької родини є для нас церквою»,
– так говорив владика Павло Василик переслідувачам української греко-католицької церкви, яка формально була ліквідована Львівським псевдособором 1946 року. І справді – ніякі репресії, обшуки та каторги не змогли знищити ні віри, ні церкви завдяки відданості й жертовності сотень греко-католицьких священиків. Перебувши сталінські табори, ризикуючи свободою, а навіть і життям, вони виконували свої душпастирські обов’язки підпільно – найчастіше у своїх власних помешканнях. Одним із таких священиків-мучеників, які не дали загинути українській церкві, був отець Микола Вонсуль.
22 липня 1974 року у с. Шепарівці Коломийського району области при загадкових обставинах загинув о. Микола Вонсуль, священник УГКЦ, громадсько-просвітницький діяч, душпастир катакомбної УГКЦ.
Батько Володимир Вонсуль був священником УГКЦ.
Микола з братом Богданом та сестрою Марією навчалися у Львівській гімназії, були членами Пласту.
Вступив на філософський факультет Львівського університету, однак через смерть батька (1927) перейшов на навчання до духовної семінарії у Станіславі (нині Івано-Франківськ).
Рукоположений на священника у безженному стані (1931), душпастирював сотрудником у Коломиї, катехит у школі ім. Івана Франка Українського педагогічного товариства «Рідна школа», духовно опікувався хворими лікарні та в’язнями тюрми.
Переведений на парафію до с. Солотвин біля Богородчан (1936-1939), завідувач парафії у с. Кулачківці на Снятинщині.
На початку німецько-радянської війни разом із сестрами Марією та Мартою заарештовані НКВС «за шпигунство» (23.06.1941) та засуджені до розстрілу.
Потяг із в’язнями коломийської тюрми 7.07.1941 біля м. Біла Церква потрапив під німецьке бомбардування і в’язні змогли втекти.
Понад 500 кілометрів пішки добиралися додому.
У липні 1945 вдруге заарештований НКВС і за незгоду перейти в московське православ’я засуджений (1946) на 10 років каторги та 5 років позбавлення прав.
Покарання відбував у Казахстані.
Після звільнення (1955) на спецпоселенні у власному помешканні організував підпільну греко-католицьку парафію для депортованих українців.
1959 повернувся до матері та сестри в Коломию, влаштувався будівельником паперової фабрики, в підпіллі душпастирював для мешканців Шепарівців, Дятьківців та Коломиї.
Перебував під наглядом КДБ, піддавався постійним обшукам та погрозам.
Судячи з розповідей сусідів правдоподібно замордований КДБ.
Сестру Марію кадебісти вимусили підписати в прокуратурі акт про те, що брат загинув від удару грозової блискавки.
Похований на цвинтарі с. Шепарівці.
Народився у с. Вовчківці на Тернопільщині 1906.
Більше про життя і діяльність Священника-мученика о. Миколу Вонсуль, можна дізнатися за посиланнями:
Священник-мученик о. Микола Вонсуль: до 115-річчя від дня народження. ФОТО – Джерелo: https://dzerkalo.media/news/svyaschennik-muchenik-o-mikola-vonsul-do-115-richchya-vid-dnya-narodjennya-foto
Микола Вонсуль – священник УГКЦ, громадсько-просвітницький діяч, душпастир катакомбної УГКЦ (50 років тому) – Джерелo: https://ukrpohliad.org/calendar/mykola-vonsul-svyashhennyk-ugkcz-gromadsko-prosvitnyczkyj-diyach-dushpastyr-katakombnoyi-ugkcz-50-rokiv-tomu.html
НЕЗЛАМНИЙ СВЯЩЕННИК НЕСКОРЕНОЇ ЦЕРКВИ – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0nektALAnyoSm5bv8KtydBYN6S919dNNVEGLBbtKRtBg3cB5ZopNUAmzAqFwpYkhZl&id=100063958414231
о. Петро Фостик
