20 років тому 19 лютого 2003 року у м. Детройт, США помер Севастіян Сабол (св. Степан), ЧСВВ, священик УГКЦ, письменник (літ. пс. – Зореслав), історик, теолог.
З 1926 перебував у монастирях Галичини (Крехів, Лаврів, Добромиль), вищу теологічну освіту здобув у Римі (1931-1934), після чого 1934 склав вічні чернечі обіти та рукоположений на священника.
З 1935 професор богословської семінарії в Ужгороді, катехит у класичній гімназії та редактор журналів «Благовісник» і «Місіонер».
У 1938-1939 капелан Карпатської Січі в Хусті, сповідник о. А. Волошина, Р. Шухевича, М. Колодзінського, З. Косака та інших.
Один з керівників Товариства українських письменників і журналістів.
У квітні 1939, в рамках загального вигнання василіан з окупованого Закарпаття, депортований угорцями в Словаччину, де заснував 4 українські монастирі та став протоігуменом ЧСВВ у Словаччині (1948).
У червні 1948 на вимогу радянського посольства мав бути заарештований і депортований до СРСР, проте зміг уникнути арешту агентами НКВД і 1948 нелегально перебрався через Австрію до Риму, 1948 у Празі за співпрацю з УПА та як «американський шпигун» заочно засуджений до довічного ув’язнення.
В Папському Григоріянському університеті здобув звання доктора теології.
На початку 1950-их переїхав до США.
Перші вірші почав творити язичієм в 11 років.
Під впливом українських класиків Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, Б. Лепкого, І. Огієнка, М. Костомарова, а також П. Тичини,Є. Плужника, М. Рильського та інших і під враженнями перебування в монастирях Галичини та спостережень за простим людом перейшов на літературну українську мову.
Відіграв значну роль у розвитку української поезії довоєнного Закарпаття, його вклад в літературний процес був настільки вагомим, що у 1946-му до Ужгорода в пошуках «цікавого поета-попа Зореслава» приїжджали П. Тичина та М. Бажан.
На еміграції перестав творити поезію, пишучи історичні науково-популярні книжки.
З 1991 член Національної Спілки письменників України.
Народився у м. Пряшів у Східній Словаччині в мішаній родині (мати – словачка, римо-католичка, батько – словацькомовний русин, греко-католик) 1909.
Із брошури о. С. Сабола «Від Угорської Руси до Карпатської України»: «…вихований у мадярських, а потім у москвофільських школах, колись і сам був одним із таких зневірених Русинів і довший час уперто задивлявся то на Будапешт, то на Москву.
Щойно коли почав вглиблюватися в історію рідного народу, в його славне минуле, в його мову й культуру, та прислуховуватися до биття його серця і поривів його душі, – побачив…, що ми зовсім не маємо чого вважати себе менше вартісними, ніж інші народи, а тим самим не маємо чого поневірятися під чужими стріхами та з вдячністю цілувати руки чужим господарям на нашій землі, які дозволяють нам з’їсти кусень нашого власного хліба під їхнім ласкавим доглядом… ми, Русини, є дітьми великої Київської Руси-України… ми також Українці, як і тамті за горами в Галичині і над Дніпром, де золотоверхий Київ стоїть, і, хоч називаємо себе по старому Русинами, ми ніяк не виречемося цієї традицією освяченої назви, коли назвемо себе по-новішому Українцями так, як називають себе сьогодні всі давні Русини, так, як називає нас усіх разом увесь культурний світ».
* * *
З КЕРВАВИМ серцем у долоні
До Тебе йду, Народе мій,
До Тебе йду й Тобі в поклоні
Несу пісень кервавих рій.
У них Твій тихий сум ридає,
Твої в них кануть сльози й кров,
У них моя душа співає,
У них горить моя любов.
У піснях тих усе завзяття,
Увесь мій біль, увесь між жар.
І їх тобі, о Підкарпаття,
Приношу як синівський дар.
* * *
Ні не Москва, ні Лєнінград,
Ні не Совєт, а Україна,
Гей ставте гори барикад,
Іде дванадцята година!
Пробудиться в один момент
Увесь народ в кривавій муці
І потанцює кулемет
Весільним танком революцій.
І полетить степами гнів,
Замовкне дика марсилєза –
Із п’яних у ярмі рабів
Повстане нація твереза.
І згадуватимуть óдно
Усі, що у ярмі ходили:
Проклятеє було вино,
Коли від нього так дуріли.
1936 р.
* * *
Як прийде смерть, – ми не чужі собі!
Ми зустрічалися не раз, нівроку,
Поглянула, всміхнулась, далебі,
І відійшла полями тихим кроком.
Як прийде смерть, я прошепчу: Вітай!
Вже досить гри на схованки між нами.
Лиш, будь ласкава, ніжно пригортай
Твоїми невблаганними руками.
І поцілуй до сну, щоб я заснув
З усмішкою до ясних зір небесних,
З надією на сонячну весну,
На гомін дзвонів радісних, воскресних.
Ген по той бік я Богові вклонюсь:
– Ось я, – скажу. – Ласкавий будь, о Пане! –
Йому за Україну помолюсь
І вартою-бійцем над нею стану.
А поки що без смутку і без слів
Хай порох мій під зорями спочине,
Під шум сосон, під гураґан вітрів,
Під кущиком червоної калини.
1973 р.
Більше про життя і діяльність Владики Севастіяна Сабола ЧСВВ, можна дізнатися за посиланнями:
Севастіян Сабол – ЧСВВ, священик УГКЦ, письменник, історик. Його поезія дзвінка як сталь, правдива як пророче слово, а в непохитности українства міцна як алмаз. (20 років тому) – http://ukrpohliad.org/blogs/sevastiyan-sabol-chsvv-svyashhenyk-ugkts-pysmennyk-istoryk-jogo-poeziya-dzvinka-yak-stal-pravdyva-yak-proroche-slovo-a-v-nepohytnosty-ukrayinstva-mitsna-yak-almaz-20-rokiv-tomu.html
Календар українця – https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=591865692955373&id=100063958414231
Севастіян Сабол – Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D1%8F%D0%BD_%D0%A1%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%BB
Сабол (Зореслав) Степан-Севастіян Михайлович – https://www.biblioteka.uz.ua/zak/show.php?showFull=257
Севастіян Сабол – Зореслав: чернець, поет, дослідник – https://risu.ua/sevastiyan-sabol-zoreslav-chernec-poet-doslidnik_n78972
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1630094297435760
о. Петро Фостик
