254 років тому 5 листопада 1767 року помер в Мукачеві владика Мануїл Ольшавський – Єпископ Мукачівський і був похований у святилищі Марія-Повчі.
Мануїл (Михайло) Ольшавський народився близько 1700 року в селі Ольшавиця, тепер округ Левоча Пряшівський край Словаччина.
Він назви села він узяв прізвище (яке спочатку була Ісіда).
Він вивчав філософію в Кошице, а потім в єзуїтом коледжі Трнава.
В кінці свого служіння, він був висвячений на світського священика в 1725 році і направляється до Мукачівської єпархії, де він згодом став єпархіальним вікарієм єпископів Симеона Olshavskyi (який був його старшим братом) і Гавриїла Блажовського.
8 лютого 1743 р., після смерті свого попередника, він був призначений як загальний вікарій Єгерського єпископа в латинському (Римсько-католицькому) Єгерському архієпископстві, насправді згідно з рішенням Ужгородської Унії, офіційно перебував на посаді Єпарха Мукачівської єпархії, яка підпорядковувалася цій латинської єпархії. Через кілька місяців він був призначений на цей пост імператрицею Марією-Терезією що підтвердив Папа Бенедикт XIV 5 вересня 1743.
Перед освяченням, Михайло Ольшавський введений в Чин святого Василія Великого і набув монаше ім’я Мануїл.
У 1746 році Мануїл Ольшавський на прохання імператриці Марії-Терезії провів пастирський візит в Трансільванію, яка була у той час без візантійського єпископа у зв’язку з вигнанням Міку-Клейн.
В 1761 році він знову повернувся в Трансільванію, щоб своїм авторитетом припинити окремі порушення православного ченця Софрона.
У 1756 році ним освячено храм у Марія-Повчі, будівництво якого було почато його попередником.
Щоб служити притулком, він побудував монастир і призначити його василіянам.
Він також побудував школи у Мукачеві і в Марія-Повчі для навчання духовенства, і йому вдалося отримати необхідні для цього економічні субсидії.
У той час як його попередники в Мукачеві жили в Свято-Миколаївському монастирі, на прохання ченців він побудував єпископську резиденцію в центрі міста.
У 1764 році він побудував, на свої гроші, школу богослов’я і орган для однієї з церков у Мукачеві.
У 1759 році він міг написав у «Пропаганді Віри», що в його єпархії не залишилося візантійських Вірних, які не були в спілкуванні з Католицькою Церквою.
Однак єпископ Мануїл Ольшавський вкрай був незадовільний ситуацією, коли юридично Мукачівська єпархія підпорядковувалася латинському єпископу міста Егер. Так Мануїл Ольшавський оскаржував владу єпископа Егеру і намагався переконати імператрицю Марію-Терезію, щоб дала повну незалежність єпархії.
Він не міг бачити результати своєї роботи, але через чотири роки після його смерті, в 1771 році, Мукачівська єпархія отримала свою незалежність.
Мануїл Ольшавський помер в Мукачеві 5 листопада 1767, і був похований у святилищі Марія-Повчі.
Богословські праці
Серед його робіт, ми можемо пам’ятати його Слово о святом между восточною и западною церковію соединеніи. / М. М. Ольшавський/ (Sermo de sacra occidentalem inter, et orientalem ecclesiam unione / M. M. Olsavszky /) Перекладено з лат. на ц.-сл. за повелінням Іпатія Білинського, архимандрита почаївського Успенського монастиря, видано з благословення єпископа Сильвестра Лубенецького Рудницького. — Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1769. — 27 арк. Текст паралельно латинською та церковнослов’янською мовами.
1746 р. видрукував у Коложварі свою русинську працю: «Начало писмен дитем» мовою латинською та церковно-слов’янською. Єпископ Ольшавський дуже відчував потребу власної друкарні, а тому іще на початку 50-х років XVIII століття почав клопотатися перед урядом, щоби дозволили йому заснувати друкарню в Мукачеві.
1765 р. та 1766 єп. Ольшавський повторив свої прохання, але справа ця кінчилася нічим. Проте єп. Ольшавський мав таки друкарню, — в Великім Карелі Сатмарського комитату, де заснував її 1754 р. за допомогою угорського графа Франца Карелі. Управителем Карельської друкарні був галичанин із Львова, але друки з неї до нас не збереглися. Велико-Карольська друкарня існувала, можливо, до смерті Ольшавського (1767 р.)
Була спроба друкувати книжки для потреб Підкарпатської Русі-України й пізніше. Так, 1770 р. відомий друкар о. Йосип Курцбек одержав привілея заснувати в Відні друкарню для друкування виключно кирилівських книжок. Заступник на кафедрі Мануїла Ольшавського, єпископ Іван Брадач зараз же замовив Курцбеку потрібні його пастві книжки, і того ж 1770 р. появилися «Буквар» та Молитовник («Сборник», катихизис). Але доля цих книжок була дуже трагічною. Їх віддано на рецензію Крижевацькому єпископові Василю Божичковичу і той визнав їх «схизматичними». Після довгих митарств їх надрукували, однак перемогла «латинська лінія у церкві» і практично всю партію видрукуваного потім знищили.
Участь Мануїла Ольшавського в долі Андрея Бачинського
Під час навчання Андрея в Ужгородській гімназії єпископ Мануїл Ольшавський завжди тримав його в полі зору. І коли Андрей у 1752 році здобув середню освіту, єпископ вислав його для продовження навчання на богословському факультеті Трнавського університету.
Закінчивши богословські студії, Андрей повертається додому. 2-го вересня 1756 року єпископ Мануїл Ольшавський, як неодруженого, висвятив його на священика. Але після висвячення Андрей повертається в Трнаву, щоб продовжити навчання. У 1758 році о. Андрій Бачинський, здобувши вчений ступінь доктора теології, повертається до своєї єпархії. У цьому ж 1758 році єпископ Мануїл Ольшавський призначає його помічним священиком в містечко Дорог (тепер Гайдудорог в Угорщині). У 1760 році о. Андрей Бачинський став парохом містечка Дорог і деканом Дорозького деканату, а пізніше — Саболчським і Сатмарським архідияконом. Андрей Бачинський протягом дванадцяти років був парохом міста Дорог. Єпископ М. Ольшавський наближує до себе освіченого пароха, запрошує для обговорення конфіденційних питань, пов’язаних з канонізацію єпархії. 1768 р. новий владика Іван Брадач почав реорганізацію Мукачівського єпископства. А. Бачинський стає одним з чотирьох членів капітули (єпархіального управління). 1769 р. він супроводжує І. Брадача на переговорах з Ягерським архієпископом К.Естергазі, які закінчилися безрезультатно. Іван Брадач хотів навіть відмовитися від посади, але А.Бачинський відрадив від цього. При повсякчасній підтримці співробітника І. Брадач продовжив боротьбу з «могутнім Естергазієм», що й наблизило його передчасну кончину 1772 р., коли він, за висловом М.Лучкая, «помер на 39-му році життя, як жертва за Русько-католицьку церкву».
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%97%D0%BB_%D0%9E%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1298612883917238
о. Петро Фостик
