Цього року 27 жовтня припадає 36 річниця смерті с. Соломії Білої, Згромадження Сестер Служебниць НДМ.
Відійшла до вічності с. Соломія Біла Згромадження Сестер Служебниць НДМ., 27 жовтня 1985 р, у Свято Неділю Царя Христа у Заліщиках в Сестер Служебниць НДМ на 95-му році життя.
Згромадження Сестер Служебниць НДМ, Заліщики, дім Покрова Матері Божої, – Історія і фото служіння Сестер Служебниць у Заліщиках – https://ssmi-ua.org/domy_zalichyky.html
Вічная Вам пам’ять Сестро!
Історія служіння Сестер Служебниць у Заліщиках
На південних теренах Галицького краю, де протікає мальовнича ріка Дністер, розташоване місто Заліщики. Протягом багатьох років край манив своєю красою і географічним розташуванням багатьох туристів. У свій час місто стало важливим торгівельним, культурним і духовним осередком.
4 квітня 1911 р. у Заліщиках було відкрито монастир Сестер Служебниць по вулиці Грюнвальдській (нині – вул. С. Крушельницької). Цей будинок подарував Згромадженню міщанин п. Семенович. Зі створенням монастиря при ньому почала діяти захоронка, фундаторами якої були подружжя Антон та Юлія Чайківські.
З 1913 р. постійним гостем захоронки Сестер Служебниць стає директор Заліщицької вчительської семінарії Осип Маковей. Так, за його підтримки та з ініціативи колишнього його учня, семінариста Івана Малюка, на базі захоронки було організовано дитячий хор. У скорому часі юні хористи виступали не лише на сцені Народного дому в Заліщиках, але й у сусідніх селах. У той час для молодого хору О. Маковей написав слова пісні «Привітайте щиро» і скомпонував до неї музику.
Окрім цього, Сестри Служебниці організовували виступи дітей на відзначення роковин Т. Шевченка, разом з юними артистами готували святкування дня св. Миколая. Одним із культурно-освітніх заходів, які проводили сестри, були екскурсії для дітей міста та околиць, зокрема піші походи (близько 20 км) до Городенки, де ріка Серет впадає в Дністер.
Сучасники розповідають, що Сестрам Служебницям у Заліщиках належала значна частина земельних угідь (їхні маєтки сягали аж до місця сьогоднішньої пекарні), вони мали великий сад, у якому росли абрикоси, добірні сорти вишень і черешень, що їх сестри споживали, а залишки продавали, щоб за отримані кошти утримувати захоронку.
Після першої світової війни монастир зазнав певних змін: його було перебудовано, після чого в ньому замешкали Сестри Служебниці та діти-сироти, яких у післявоєнному місті стало багато.
Сестри також опікувалися дитячим притулком, який протягом 1936-1937 рр. було споруджено на кошти Преосвященного Владики Григорія Хомишина, Єпископа Станіславівського. Це був гарно спланований дім – мав сутерини і два поверхи. До будинку вели широкі сходи, а перед самим входом були фонтан і облаштований дитячий майданчик. Задній дворик було засаджено фруктовими деревами, які надавали особливої краси у теплу пору року (на жаль, тільки цей будинок з певними змінами зберігся).
1944 р., коли через місто проходив фронт, у притулку перебувало 18 дітей. Проте лихоліття війни змусило Сестер Служебниць разом з їхніми вихованцями втікати з міста і шукати собі захисту у навколишніх селах, зокрема Печорні та Добрівлянах. Таким чином, від березня до серпня того ж року сестри і діти перебували в селянських родинах. Лише наприкінці року дитячий притулок перенесено в інший будинок, що його згодом було перетворено на інтернат, у якому діти перейшли на державне утримання.
У 1944 р. радянська влада забрала приміщення притулку для сиріт у свою власність, а в наступних, 1945 р. і 1946 р., через кардинальну зміну у ставленні радянської влади до Української Греко-Католицької Церкви, зазнали змін стосунки місцевого керівництва із Сестрами Служебницями. Так, новий директор школи-інтернату попросив їх знайти собі іншу роботу, оскільки релігійне виховання йшло всупереч новій комуністичній ідеології.
У цей же час від Сестер Служебниць конфіскували і монастир по вулиці Грюнвальдській, у якому було розміщено парткабінет, а пізніше віддано під житло людям. З 1964 р. по 1998 р. у стінах монастиря функціонували райсільгоспуправління, а згодом – зубний відділ районної лікарні, у якому працювали 4 лікарі.
Сестри Служебниці у Заліщиках, маючи медичну освіту, пішли працювати в державні медичні заклади, санаторії. Цікавим є і той факт, що окремі із сестер у той час отримали від держави квартири. Зокрема, с. Келистина Пастернак працювала медсестрою в інфекційній лікарні і з двоюрідною сестрою Євгенією жила в своєму помешканні по вул. Степана Бандери, 81 (1945–1986рр.). Сестра Йосафата Плезя з 1956 р. і до смерті працювала медсестрою в пологовому будинку і проживала в домі з родиною о. Ярослава Мартинюка по вул. Радянській (нині – С. Крушельницькій), де мала свою кімнату і частину грядки. С. Давида Забавська була медичною сестрою в районній поліклініці; с. Нестора Сембратович – робітницею в райпромкомбінаті; с. Леонія Мимохід працювала головним кухарем у районній лікарні, с. Іванна Дяківська – медичною сестрою і жила в родини, с. Маргарита Сивак мила посуд у дитячому санаторії. Сестри Галина Крочак і Теозевія Крочак жили в помешканні по вул. 1- го Травня (нині – Ольжича).
Частина сестер від 1956 р. замешкала в будинку по вулиці 1 травня, 18 (нині – Ольжича, 18). Щоб заробити собі на прожиття, сестри шили ковдри на замовлення, а також виготовляли весільні віночки для молодих пар.
Але попередньо, з 1945 по 1953 рік, у цьому ж будинку нелегально, без прописки, проживала родина о. Ярослава Мартинюка (дружина і четверо дітей). О. Ярослав, через небажання перейти на православ’я, змушений був покинути парафію в с. Гійче Рава-Руського р-ну Львівської обл. Отець відправляв Служби Божі в неділю і свята в кімнаті при заслонених вікнах і зачинених дверях, а в будні дні – у підвалі, де була в стіні ніша (фрамуга), що служила за престіл.
1956 р. о. Ярослав Мартинюк перебирається з родиною на квартиру до п. Галини Сокольової, яка проживала по вул. Радянській (нині – С. Крушельницькій), 39. Наступного року господиня виїхала до дочки в Польщу. Незважаючи на переслідування КДБ і приїзд уповноважених в релігійних справах з Тернополя, отець Ярослав Мартинюк щодня служив Божественну Літургію.
На Богослужіння приходили й Сестри Служебниці: Теозевія Крочак, Галина Крочак, Олімпіада Іванців, Нестора Сембратович, Маргарета Сивак, Соломія Біла, Йосафата Плезя, Іванна Дяківська, Келистина Пастернак, Ольга Савчак. Траплялися випадки, що задля безпеки, приходити на Богослужіння всім разом сестри не могли.
С. Келистина Пастернак таємно готувала дітей до Першого Святого Причастя, а потім приводила їх на Службу Божу. Після смерті о. Ярослава у 1975 р. відправляти таємні Богослужіння в Заліщиках почав о. Степан Захарків,ЧНІ, але через переслідування КДБ змушений був це робити рідше. Траплялося, що о. Степан відправляв Служби Божі у помешканні с. Келистини. На них таємно приходили знайомі жінки з міста, а також із с. Добрівляни. Також велику підпільну місію в цей час провадили Василіяни – о. Яків і о. Єронім Тимчуки.
У часи виходу УГКЦ з підпілля влада на місцях почала повертати церквам і монастирям їхню власність. Багато спричинився до повернення монастиря Сестер Служебниць о. Никодим Гуралюк, ЧСВВ, який був парохом церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Заліщиках.
Взимку 1998 р. Синеверський Л. В., головний лікар районної лікарні, та Кобіс С. В., голова Заліщицької райдержадміністрації, посприяли поверненню монастиря Сестрам Служебницям (зробили ротацію: стоматологічний відділ перенесли в парк біля терапевтичного відділу районної лікарні). Також допоміг у справі повернення начальник обласного управління охорони здоров’я п. Князевич. А вже згодом Блаженної пам’яті Преосвященний Владика Михайло Сабрига дав благословення на ремонт монастиря Сестер Служебниць за рахунок коштів парафії Покрови Пресвятої Богородиці.
2000 р. силами та коштами парафії, при активній допомозі отця-декана Івана Сендзюка, а також Згромадження Сестер Служебниць, тут було проведено ремонт. До нього активно долучилися парафіяни Думний Героній, Бачинський Ярослав, Ковальський Володимир, Мартинюк Іван, Дутчак Роман, а також церковне сестринство.
13 жовтня 2000 року – довгоочікуваний день, коли Сестри Служебниці дочекалися посвячення монастирського дому. Святу Літургію і обряд посвячення дому здійснив о. Олег Винницький, Заліщицький декан на той час, а також о. Іван Сендзюк, парох, о. Іван Майкович, ЧСВВ – ігумен Бучацького монастиря, о. Теодозій Крецул, ЧСВВ – ігумен Улашківського монастиря, о. Станіслав з римо-католицького костелу.
На посвяту також приїхали Сестри Служебниці зі Львова, Тернополя та інших місцевостей, були присутні представники влади та велика кількість парафіян. В очах людей, які брали участь у посвячені монастиря, були сльози радості, оскільки тривалий час вони чекали цієї події. Дехто пригадував собі, як ще колись, будучи дитиною, ходив до захоронки Сестер Служебниць. «Які це були щасливі дні!» – говорили вони.
8 травня 2011 року у Заліщиках відбулося величаве святкування з нагоди 100-ліття служіння Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у цьому місті, у якому взяли участь численні сестри з різних спільнот, духовенство та миряни. Заліщани дуже люблять Сестер Служебниць, отож на свято їх прийшло чимало.
Урочистість розпочалася Архиєрейською Божественною Літургією у храмі Покрови Пресвятої Богородиці, яку відслужили Преосвященний Владика Тарас Сеньків, Апостольський Адміністратор Стрийської Єпархії, у співслужінні високопреподобного о. Дмитра Григорака, Апостольського Адміністратора Бучацької Єпархії, та численних священиків.
Великою окрасою свята стала урочиста Академія, на яку до міського будинку культури завітали майже усі мешканці Заліщик. Сестри Служебниці разом із своїми вихованцями, а також творчі колективи Заліщик, Бережан (капела «Глорія»), Чернівців (дует «Писанка»), з допомогою співу, музики та поезій, дуже гарно відобразили столітню історію служіння сестер.
Під час урочистої Акадамії до слова запросили п. Ольгу Плещ, яка ще у 1929 році відвідувала захоронку і поділилася цікавими спогадами про життя та апостолят Сестер Служебниць у Заліщиках.
Сьогодні Сестри Служебниці у Заліщиках продовжують здійснювати харизму своїх попередниць через катехизацію дітей, молоді, опіку над бідними та потребуючими, прикрасу Божого храму. Сестри викладають основи християнської етики у школі-інтернаті, готують дітей до Першої Сповіді та Святого урочистого Причастя при парафії Покрови Пресвятої Богородиці, займаються вихованням молоді, готують з дітьми духовні та концертні програми, під час літніх канікул організовують літні табори для дітей та молоді, виїжджають на катехизацію до сіл. Окрім цього сестри відвідують лікарні, де разом із хворими моляться. Також сестри печуть просфору та прибирають у церкві. При монастирі функціонує одноденна захоронка, яку відвідують діти дошкільного віку та учні початкових класів. Великим даром є старші Сестри, які апостолують молитвою.
о. Петро Фостик
