26 жовтня 1991 року помер у Львові о. Осип-Михайло Годунько, ЧСВВ, священник УГКЦ, педагог, публіцист, поет.
Народився у м. Ярослав (нині Польща) 1906, в сім’ї службовця Івана Годунько та Марії Березницької.
Народну школу і 1-й клас гімназії закінчив у Кросьценку над Дунайцем, вищі класи гімназії, разом з 5-м — у Лежайську над Сяном. Вступив до Василіянського Чину на новіціят до Крехова. Гімназійні науки і риторику вивчав у Лаврівському монастирі ЧСВВ. Філософію і перший рік богослов’я вивчав у монастирі ЧСВВ у Кристинополі (нині Червоноград). Звідти перейшов на працю до Жовкви, де Отці Василіяни мали власну друкарню.
По трьох роках праці повернувся до студій і за дозволом Митрополита Андрея Шептицького далі навчався в Греко-католицькій богословській Академії у Львові. Закінчив студії 1933 року. Тоді ж таки отримав рукоположення з рук єпископа Никити Будки.
У 1933-35 роках о. Годунько — був настоятелем Ремісничої бурси при вул. Пасічній, 2 у Львові, а також катехитом львівських ремісничих шкіл та гімназій. Отець виховував молодь у дусі національної свідомості, шанобливого ставлення до греко-католицької віри.
У 1935—1945 роках був священиком церкви святих апостолів Петра і Павла у Львові. Разом з парохом Евгеном Дуткевичем, о. Ярославом Тихим, о. Іваном Клюсом та іншими священиками багато часу присвячував душпастирству, був духівником і наставником багатьох учасників національного руху Галичини.
За часів німецької окупації разом з іншими греко-католицькими священиками на чолі з ігуменом Унівського монастиря Климентієм Шептицьким, допомагав рятувати євреїв. Зокрема, виступав посередником, через якого втікачі з гетто та переховувані євреї отримували фальшиві особисті документи.
У квітні 1945 року радянська влада почала ретельно сплановану кампанію з ліквідації УГКЦ. Разом з 344 греко-католицькими священиками, які не погодилися прийняти російське православ’я, 1945 року о. Годунько був репресований і засуджений на 8 років позбавлення волі.
Термін відбував у таборах біля Норильська, де працював на лісоповалах. Там підпільно провадив душпастирську роботу серед в’язнів та осіб, що перебували на засланні.
З ГУЛАГу до Львова Йосип Годунько повернувся 1953 року. Працював у лікарні інвалідів війни, спершу санітаром, згодом медбратом. Далі провадив душпастирську діяльність у «катакомбах» та культурно-релігійну освіту, насамперед серед молоді, розвиваючи традиції української духовності.
Отець не полишав і своєї релігійно-публіцистичної праці. Один з поетичних творів про св. Йосафата, що його Йосип Годунько почав писати ще на засланні, вдалося передати до Риму, і 1967 року видати під псевдонімом Орися Галичанка. Всю іншу свою публіцистику 1990-х років отець оприлюднював «самодруком» у кількох примірниках і розповсюджував серед вірних. Так, зокрема, о. Віталій Дуткевич зазначав, що на формування його священичого світогляду мав великий вплив о. Годунько, який дбав про духовну опіку над українською інтелігенцією та студентством Львова. Отця Годунька він охарактеризував як бібліографа, церковного письменника та поета, що давав йому читати багато різної духовної літератури, а також свої твори.
Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Могила о. Юрія Пашковського і Йосипа Годунька на Личаківському цвинтарі у Львові (поле 80)
Більше про життя і діяльність о. Осипа-Михайла Годунька ЧСВВ, можна дізнатися за посиланням:
Годунько Йосип – Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. – Джерелo: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BD%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF
Через підпілля до легалізації: отець Йосип Годунько душпастир Катакомбної Церкви – Джерелo: https://er.ucu.edu.ua/items/b332f70c-effb-433d-af8a-67f565d35716
Годунько Осип-Михайло Іванович – Джерелo: https://esu.com.ua/article-25172
ПУБЛІКАЦІЇ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСУ «ХРИСТОС НАША СИЛА» – „Годунько Осип-Михайло Іванович — греко-католицький священик, педагог, публіцист, поет. Був священиком у церкві Св. Петра й Павла у Львові (1935–1945), настоятелем Львівської ремісничої бурси (1933–1935).” – Джерелo: https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Z/Z2015/JRN/PDF/7.pdf
о. Петро Фостик
