Отець Павло Пушкарський ЧСВВ народився у Кристинополі (сьогодні: Червоноград) на Україні 2 березня 1895 р. в родині Івана і Розалії (з дому: Яремчук). На хрещенні отримав ім’я Петро. Після закінчення початкової школи вступив до василіянського інституту у Бучачі, де продовжував навчання. Після його закінчення перенісся до Крехова і там 7 вересня 1911 р. вступив на вступне випробування до василіянського Чину і прийняв монаше ім’я Павло.
Закінчивши новіціятську пробу, дня 24 квітня 1913 склав у Крехові монаші обіти, відтак продовжував навчання у гімназії при цьому ж монастирі (1913 – 1914). Після вибуху Першої світової війни літом 1914 р. був покликаний до санітарної служби в австрійському війську у Чорткові, а після московського наступу опинився в Краснопущанському монастирі, аж до зламання російського фронту в 1915 р. Тоді відступаюча царська армія вивезла його в глибину Росії. Він опинився у Саратові над Волгою, і там дістався до римо-католицької духовної семінарії та міг продовжувати перервані студії аж до вибуху революції в 1917 р.
Після повернення до Галичини о. Павло міг розпочати дворічний курс філософії у Крехові. Навчання о. Павла ще раз було насильно перерване, тим разом польським арештом та вивезенням чернечої братії до табору в Домб’ю (б. Кракова). Філософію закінчив вже у Львові в роках 1919-1920. Там дня 7 липня 1920 р. склав великі монаші обіти (професію). Після цього продовжував богословські студії у Лаврові та Львові. 17 вересня 1922 р., був висвячений на священника перемиським Владикою Йосафатом Коциловським у церкві св. Онуфрія в Лаврові.
Зразу після закінчення студій о. Павло був призначений намісником крехівського ігумена й учителя новиків. З Крехова осінню 1926 р. він переїхав до Краснопущі, де обняв обов’язки ігумена, які виконував до серпня 1931 р., коли був перенесений до Варшави.
У Варшаві о. Павло прийняв обов’язки настоятеля монастиря і душпастиря українців у столиці і околицях. Після спалаху ІІ світової війни дав притулок для не одного василіянського співбрата, якого воєнні буревії закинули у Варшаву. Коли під час варшавського повстання, в серпні 1944 р., варшавський монастир був майже повністю знищений, о. Павло піднайняв помешкання при вул. Горішньосілезькій, щоби пригорнути до себе отців і братів, виселених з Кристинопільського і Перемиського монастирів, як також інших василіян. У тому же часі він займався відбудовою зруйнованих церкви й монастиря, так що 1947 р. вся братія могла наново замешкати при вул. Медовій 16. Проте чекало на нього ще одне важке пережиття. Заарештований 13 грудня 1952 р. Обвинувачений у замаху на цілість польської держави, співпраці з підпіллям ОУН і УПА, участі в редагуванні та надсиланні до Ватикану звітів наклепницького характеру, прийнятті від архиєпископа А. Ґльонда 10 тис. доларів.
Отця Пушкарського засудили до 10 років позбавлення волі. 24 травня 1956 р. на підставі амністії термін покарання зменшено до 5 років позбавлення волі. 27 листопада 1957 р. на прохання римо-католицької митрополичої консисторії суд зняв з отця всі звинувачення.
Після ув’язнення щораз більше занепадало здоров’я о. Павла, проте він продовжував свою працю для добра Церкви, Чину і народу виконуючи довірені йому відповідальні функції. Помер 9 серпня 1977 р. у Варшаві, де й його похоронено у братській могилі Чину.
Заслуги о. Павла Пушкарського при поверненні монастиря, та згодом при його відбудові дали йому почесне місце серед фундаторів монастиря: його портрет знаходиться у літньому рефектарі варшавського монастиря серед портретів властивих фундаторів, василіян – Митрополитів Лева Кишки і Ясона Юноши Смогожевського.
Богдан Тхір
за матеріалами:
www.bazylianie.pl і «Духовенство Перемиської єпархії та
Апостольської адміністрації Лемківщини», Богдан Прах, Львів 1915.
[світлини: портрет о. П. Пушкарського ЧСВВ у літньому рефектарі варшавського монастиря; о. Павло Пушкарський ЧСВВ; монастир св. Миколая у Крехові; крехівська сільська церква св. Параскеви; монастир св. Онуфрія у Лаврові; варшавський монастир Успіння Пресвятої Богородиці;]
