17 лютого минає 131 рік від дня народження глави Української греко-католицької церкви кардинала Йосифа Сліпого (17 лютого 1892–7 вересня 1984). На гербі Йосифа Сліпого є напис Per aspera ad astra («Крізь терни до зірок»). Поза тим, що Патріарх Йосиф був одним із найбільш впливових та відомих українців у другій половині ХХ століття, його життя було куди більш тернистим, аніж зірковим.
Патріарх Йосиф Сліпий — Ісповідник віри, що опікувався Українською Греко-Католицькою Церквою у той історичний період, коли комуністична влада розпочала із нею відкриту війну на знищення. Патріарх Йосиф — це в’язень радянських таборів, що після 18 років заслання та постійного знущання віднайшов у собі сили та натхнення продовжувати розбудовувати майбутнє своєї Церкви та держави. Патріарх Йосиф — це особа, життя якої є світичем для нас сьогодні, адже саме завдяки таким людям ми знаємо що таке велич духа, жага до нових знань, вірність у малому та великому та невичерпна любов до своєї Батьківщини. І хоч у свій час владика Йосиф постійно стикався із нерозумінням, сьогодні, у день спогаду його відходу до вічності, ми дякуємо Богові за дар його життя і служіння, які відкривають нам шлях до Небесного Царства.
Вірність
«„Будьте свідками“ Христа в Україні і на землях вашого вільного і невільного поселення, в усіх країнах вашого поселення, у в’язницях, в тюрмах і таборах, аж до краю землі і до краю вашого земного життя! Будьте свідками на всіх континентах нашої бідної планети! Не посоромте землі української, землі ваших предків! Збережіть у ваших душах чисте-непорочне ім’я своєї Святої Церкви!» (із Заповіту патріарха Йосифа Сліпого).
Наче заглядаючи у власне майбутнє, ще у 1939 році Йосиф Сліпий обирає своїм єпископським гаслом латинську фразу «Per aspera ad astra» — «Крізь терни до зірок». Згодом ця фраза цілковито втілиться у його нелегкому служінні. Адже ставши наступником Праведного митрополита Андрея Шептицького, Йосифу Сліпому судилося оберігати Українську Греко-Католицьку Церкви у той час, коли комуністичний режим намагався її стерти з історії.
Терниста, та водночас вірна дорога Йосифа Сліпого розпочалася першим арештом у 1945 році. Надуманий, проте серйозний вирок від органів тодішньої влади — контрреволюційна діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу. А відтак засуд на вісім років. І це не єдиний, адже після нього було ще три терміни. Кожен — за продовження пастирської праці.
За кожним засудженням відбувалися виснажливі допити, приниження, побої та моральне знищення. «По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і зачали тероризувати, давали до підпису, щоби я відрікся папи, а за те дадуть мені Київську митрополію. Але я рішучо відмовився», — згадував у споминах кардинал Йосиф Сліпий. Водночас Радянська влада намагалася купити владику високими посадами, як от очільника Київської православної митрополії.
Період засуджень тривав аж 18 років. Спершу з Києва єпископа перевезли до Москви, на Луб’янку. Потім був важкий період етапування, під час якого владика важко хворів. Працював на фабриці, пройшов заслання в Новосибірську, табір на Печорі, в Інті.
В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, сповідав, служив таємні Літургії та висвячував духовенство. Йому навіть вдавалося варити миро і освячувати його для своїх вірних на Страсний четвер.
Ще у роки ректорства отця Йосифа Сліпого у Львівській семінарії митрополит Андрей Шептицький говорив про нього: «Цей не відступить. Загине, а не відступить». І таки не помилився. Не зважаючи на ув’язнення, тортури, знущання, а відтак нерозуміння та підозри патріарх Йосиф Сліпий залишився вірним своїй вірі, своїй Церкві та своєму народові. Завдяки його вірності ми сьогодні маємо нагоду із гордістю називати себе українцями та греко-католиками.
Освіченість
«Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука — це їхнє дихання життя!» (із Заповіту патріарха Йосифа Сліпого).
Розпочинаючи від школи у с. Вишнівчик, через гімназію ім. Франца Йосифа І у Тернополі, Львівську духовну семінарію, богословську колегію «Канізіанум» в Інсбруку (Австрія) й аж до закладення Українського католицького університету в Римі (Італія) на схилі літ, патріарх Йосиф Сліпий зберіг щирий запал до навчання. Він захоплювався філософією, природничими науками, богослов’ям, дослідженням природних явищ, флорою та фауною різних регіонів планети. Навіть перебуваючи на засланні та ув’язненні, владика спостерігав за різними атмосферними явищами та досліджував вплив на себе сухого та морозного повітря. Крім того, патріарх колекціонував різних комах і формував гербарії, які згодом відправив до Львова.
Коли ж прибув до Риму, в Українському католицькому університеті створив цілий природничий музей, де й сьогодні можна знайти опудала тварин і взірці мінералів. Владика Йосиф писав листи до священників та богопосвячених осіб у різних країнах, у яких просив надсилати йому екземпляри екзотичних представників місцевої флори і фауни. Саме так у його колекції з’явилися забальзамовані кенгуру та качкодзьоб із далекої Австралії.
Любов до філософії та богослов’я вилилася у 18 томів наукової спадщини патріарха.
Після повернення зі заслання до Риму ніхто не плекав ілюзій про те, що літня людина, здоров’я якої було знищене протягом 18 років неволі, знайде у собі натхнення та сили, щоб не тільки продовжувати жити, але й розгорне активну діяльність у Римі. Патріархові вдалося збудувати Український католицький університет, собор Святої Софії, заснувати монастир отців-студитів, розгорнути видавничу справу. І це при тім, що не мав ані грошей, ані великої підтримки з боку духовенства. Навпаки, багато його не розуміли і засуджували такі кроки.
Освіченість патріарха Йосифа була не лише його надбанням, але стала світичем для втомленого та змордованого українського народу. Цей світич продовжує горіти, збираючи усіх вірних «у розсіянні сущих». Особливо у цей нелегкий момент історії нашого народу, коли він знову бореться за власну незалежність та ідентичність. Собор Святої Софії став не лише прихистком для тисяч українських матерів із дітьми, але й справжнім центром українства в Італії та Західній Європі.
Патріотизм
«Найбільша наша сила — це єдність. Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини природним обов’язком кожної людини… Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу… Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає — щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту» (із Заповіту патріарха Йосифа Сліпого)
Сьогодні ми часто ставимо питання про справжній патріотизм. Що означає любити свою Батьківщину у той період, коли вона стікає кров’ю своїх найкращих синів і дочок на фронті?
Патріарх Йосиф Сліпий покинув свої рідні краї у час першого засудження у 1945 році. Після цього його не покидала надія повернутися у свою Батьківщину. Знаючи про таке бажання непохитного в’язня, радянська влада робила все можливе, щоби цього не допустити. Навіть під час його звільнення у 1963 році йому запропонували летіти до Риму літаком, але він наполіг, щоб добиратися потягом. Мріяв побачити Львів. Але йому не дозволили. Їхали через Білорусь. Лише в Бресті, на кордоні, владика зміг визирнути на кілька хвилин у вікно, і помахати рукою…
Проте, навіть за межами своєї Батьківщини владика Йосиф всіляко виявляє свою любов до неї та українського народу. Зокрема, у Римі він опікувався встановленням пам’ятника Тарасу Шевченку. Сьогодні це один із найоригінальніших і найкращих пам’ятників нашому Кобзареві у світі. Не зважаючи на підірване здоров’я, патріарх невтомно їздив світом, об’єднуючи Церкву та українців усього світу. Зрештою, побував з пастирським візитом у 30 країнах!
Окрім того, під час засідань ІІ Ватиканського собору на увесь світ мужньо та відкрито виявив прохання про надання Українській Греко-Католицькій Церкві патріархату.
Відчуваючи ж наближення своєї смерті та розуміючи неможливість поховання на рідній землі, у своєму «Заповіті» патріарх Йосиф Сліпий попросив: «Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея». І ця воля патріарха була виконана 30 років тому, 27–29 серпня 1992 року.
Патріарх Йосиф Сліпий своїм життєвим подвигом і сьогодні навчає нас, що любов до Батьківщини проявляється через любов до її народу, до свого ближнього. Навіть розлука із рідними землями та неможливість потрапити до рідного дому не зупинили запалу патріарха у розбудові своєї держави та свого народу. Сьогодні ж, маючи незалежну державу, ми можемо із впевненістю сказати, що саме завдяки запалу і любові патріарха Йосифа Сліпого ми є дітьми українського народу.
Велич духа
Душе Божий, ти, що на початку віків уносився над безплідною землею і створив на ній життя, прикрасив її дібровами і наповнив тваринами, зроси і українську землю благодатним дощем, щоби зазеленілись її ниви і принесли сторичний плід та не голодували її жителі, наповни ріки і моря рибами, ліси і гаї, гори і доли — звірятами і птицями, які хвалили б Тебе і оспівували Твою славу; прибери травою і квітами сіножаті і пасовища, щоби випасалися на них череди корів й отари овець, гарцювали табуни коней і бриніли бджоли на пасіках — як образ української трудящости, пильности і запопадливости. Заклич увесь народ до удосконалення свого життя, до розвинених комунікаційних сіток залізничних доріг, самоходів, кораблів і літаків, вкажи щасливі винаходи і відкриття та нахили народ до здвигнення на Твою славу подиву гідних памятників високої культури, яка більше п’яти тисяч років цвіла на його землях (Із листа-послання 1947 року до Климентія Шептицького, віднайдете в стіні Унівського монастиря).
Очевидно, що розвиток усіх чеснот та рис характеру патріарх Йосиф Сліпий розпочинав із чистоти власного серця. Відмова від зла та здійснення добра — це основа християнської духовності, а водночас реалізація власної людяності. Адже як люди ми створені для добра, і тому віднаходимо власну реалізацію та щастя у його здійсненні як для себе, так і для ближніх. За словами його сучасників, патріарх Йосиф двічі на день — в обідню пору та ввечері здійснював іспит сумління, аналізуючи усі свої вчинки, слова та думки.
Водночас кожен його крок супроводжувався молитвою. Знову ж таки його сучасники підтверджують, що під час своїх молитов патріарх Йосиф нагадував старозавітнього Мойсея, що розмовляв із Богом, адже зі сторони це виглядало як діалог. «Я почала молитися, як раптом Блаженніший встав на ноги і почав ходити перед іконостасом, щось говорячи. Зупинившись, він підвів очі на небо зі словами: „За що так терпіти? За що?“. Далі настала цілковита тиша, а за яку хвилину-дві, я почула: „Добре, розумію“. У тім моменті я відчула, що це не молитва — це була розмова. Блаженніший як старозавітній Мойсей мав діалог із Богом. Тоді мені стало дуже ніяково, бо я зрозуміла, що є присутня при дуже інтимній розмові», — каже Ірина Ясінська-Ґрейвз.
Навіть його людська постава усіх зачаровувала. Патріарх Йосиф був харизматичною й сильною особистістю: високого зросту і тому, коли він входив на зустрічі та різні прийоми, то привертав до себе увагу усіх присутніх, наче магнетизував.
Як згадує його довголітній секретар о. Іван Дацько, у розмові він був простим і відвертим. Його відвертість та вміння говорити правду в очі часто відвертало від нього людей. Часто у слабких духом людей він викликав страх і побоювання. Однак, коли ж він почувався вільно і довіряв своєму співрозмовнику, то міг мимовільно перейти на галицьку говірку. Водночас патріарх був надзвичайно вимогливий до себе й до інших. Постійно наче кудись поспішав. У своєму оточенні не міг терпіти лінивства та нероб. Та, попри свою суворість, випромінював природну духовну радість.
Що там казати, навіть його співкамерники під час заслання мали певний трепет перед патріархом у в’язниці, бачачи у ньому сильну та непересічну особистість та називаючи «центровим», тобто провідником, лідером.
***
Настанови патріарха Йосифа Сліпого, які він залишив у своїх працях, роботах чи при різних нагодах до сьогодні не втратили своєї актуальності. Навіть у час воєнного лихоліття патріарх продовжує навчати нас по-справжньому любити свій народ і Батьківщину: «Народе український, будь собою!» Цією своєю візією він закликає до боротьби та збереження власної ідентичності, надихає до єднання та побудови свого рідного дому. Водночас у період страждань та випробувань, коли, здавалося б, опускаються руки і більше не знаходиться сили для протистояння ворожій навалі, що все випалює, нищить, ґвалтує та руйнує, він спокійно запевняє: «Запам’ятайте, зло довго тривати не може!» Цими словами він не тільки підбадьорює, даруючи надію серед темряви зла, але й підштовхує до здійснення добра та втілення власних мрій. У час пошуку ідеалів та життєвих прикладів для реалізації власної людяності та покликання патріарх знову і знову через різні канали повторює: «Великого бажайте!» Цим він окреслює безмежний горизонт для розвитку власних здібностей і талантів, якими відтак можна послужити тим людям, які є поруч. А понад усе патріарх Йосиф Сліпий пригадує кожному із нас про велич нашого покликання до цього життя: «Держись вічного життя!» Це життя, яке знаходить свій початок і своє здійснення у Бозі. Це життя, яке здатне тривати вічно в обіймах Воскреслого. Це саме те життя, якого ми прагнемо і шукаємо усіма своїми життєвими стежками вже тут і тепер.
о. Іван Вихор
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
https://synod.ugcc.ua/data/patriarh-yosyf-slipyy-4-rysy-harakteru-do-portretu-ispovidnyka-11463/
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1628547940923729
о. Петро Фостик
