Ієром. Яким Іван народився 2 липня 1896 року с. Великі Гаї коло Тернополя в багатодітній сім’ї селян Семена й Антоніни (із Кардубів) Сеньківських. Батько його – досвідчений господар, який вміло обробляв 40 морґів орної землі, доглядав багато тварин, тримав велику пасіку, яка налічувала триста вуликів. Це була важка робота, яка вимагала участі всіх членів родини. Тому всі діти виростали працьовитими, з почуттям обов’язку й пошани до людей, праці. Батько Івана не шкодував грошей на навчання й виховання своїх дітей, а виховувались вони в християнсько-релігійному та національно-патріотичному дусі. Такі дії і життєва позиція батька були добрим прикладом для дітей і родини. Тому зрозуміло, що обидва сини: Іван (пізніше Яким, ЧСВВ) та Володимир вирішили стати священиками.
Теологічні студії закінчив у Львові. 4 грудня 1921 року в катедральному соборі св. Юра був рукоположений на священика. Згодом в м. Інсбрук (Австрія) здобув ступінь доктора богослов’я. Однак його праведна душа не задовольнилася тим на духовній дорозі, а бажала піти далі на вибраному життєвому шляху – постригтися в ченці, що він і здійснив, бо вже 10 липня 1923 року він вступає на новіціят Отців Василіян у Крехові. Перші обіти склав 1 березня 1925 р., а 31 серпня 1930 року – довічні обіти. Він був веселої вдачі, товариський, добрий та зразковий чернець. Захоплював усіх своєю природною побожністю, скромністю та працьовитістю.
У період від 1925 р. до 1927 працював співробітником на парафії с. Краснопуща на Тернопільщині, а в 1927–1931 рр. був професором гуманістичних наук при монастирі у Лаврові, де навчав українознавства, латини, загальної історії, географії та хімії. Крім того йому доручили ще й катехизацію в місцевій школі та в с. Лінина.
У 1932 році ієрм. Якима призначили до Львова, де він провадив Марійське Товариство домогосподарок й гімназійних хлопців, Апостольство молитви й Третій Василіянський Чин. Часто, особливо під час Великого Посту, провадив реколекції, а серед року – місії. Написав хроніку Львівського монастиря. Ієрм. Яким Сеньківський мав дар від Бога у спілкуванні з людьми, особливо з молоддю.
У 1938 р. Якима Сеньківського призначено до Дрогобича сотрудником парафії храму Пресвятої Трійці, де він з перших днів свого перебування здобув прихильність своїм блискучим проповідницьким хистом та вмінням пристосувати себе до інтелігента й робітника, до старшого й молодшого. Був завжди ввічливий та зі сердечною посмішкою на обличчі. Душею відчувалося, що в цій людині за вродженими скромністю та гідністю криється справжній Христовий слуга. З його приходом у Дрогобичі пожвавилась душпастирська діяльність, доповнилась новими елементами парафіяльна праця.
Однак у скорому часі прийшли в Галичину «визволителі», які заводили нові порядки, бажаючи припинити діяльність монастиря в м. Дрогобичі, адже популярність та проповіді золотоустого промовця Сеньківського, що сіяв в серцях вірних глибоку любов до Ісуса Христа і Матері Божої, були сіллю в оці більшовиків. Своїми проповідями отець Яким умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра, майбутнє. Кожне його слово западало в душу та серце. На його проповідях, що були палкими, повними любові до Бога і України, церква була вщент заповнена віруючими.
Професора о. Сеньківського не раз викликали на «розмови», в часі яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність у монастирі. Але він ще з більшою силою та завзяттям організовував маси на збереження вірності Церкві, збереження монастиря в Дрогобичі. Безпощадний ворог не міг цього простити.
Ранком 26 червня 1941 р. ієромонах Яким Сеньківський відправив останню в своєму житті Святу Літургію, а перед обідом більшовики заарештували його разом із ієром. Северяном Бараником, ігуменом дрогобицького монастиря, і їх більше живими ніхто не бачив. Очевидці говорили, що ієром. Сеньківського зварили в казані, давши з’їсти голодним в’язням. Вірогідність цього є велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, котрою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті. І також після закінчення війни прокурор Дрогобича сказав Ганні Вітошинській, служниці, що отця зварили в казані…
Ієромонах Яким Сеньківський залишився в пам’яті вірних, як найкращий зразок Божого священика та щирого українського патріота.
Беатифікований 27 червня 2001 р. Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ у Львові.
БЛАЖЕННИЙ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК ЯКИМ СЕНЬКІВСЬКИЙ ЧСВВ – https://ugcc-stk.km.ua/blazhennij-prepodobnomuchenik-yakim-se/
Своїми проповідями блаженний о. Яким Сеньківський умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра
Отець Яким Сеньківський відноситься до тих священників, які були жахливо мучені та загинули від рук більшовиків під час наближення німецьких солдат в 1941 році.
В програмі „У Ваших намірах” с.Дам`яна Галущак продовжує знайомити слухачів з блаженними мученниками УГКЦ. – http://radiomaria.org.ua/svomi-propovidyami-blajennii-o.yakim-senkivskii-umiv-trimati-narod-u-postiinomu-pidnesenni-duha-i-nadi-na-krashe-zavtra-8599
ПРО БЛАЖЕННОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ЯКИМА СЕНЬКІВСЬКОГО ЧСВВ – https://www.youtube.com/watch?v=acdjR5o5DE0
Народився 2 травня 1896 року в багатодітній сім’ї у с. Гаї Великі, що біля Тернополя. Родина Сеньківських з дитинства звикала до важкої фізичної праці на полі. Проте батьки не шкодували грошей на освіту своїх дітей, котрих вони виховували у християнському та патріотичному дусі. Обидва сини з родини Сеньківських – Іван (пізніше – Яким) та Володимир – стали священиками.
Богословські студії Іван (Яким) Сеньківський закінчив у Львові, а 4 грудня 1921 року у архикатедральному соборі Св. Юрія був рукоположений на священика. Згодом о. Іван продовжив навчання в м. Інсбрук (Австрія), де здобув докторський ступінь.
До чину св. Василія Великого о. Сеньківський вступив 10 липня 1923 р. У Крехові 1 березня 1925 р. він склав перші чернечі обіти, а 31 серпня 1930 – вічні. Блаженний був веселої вдачі, товариський, добрий, одним словом, зразковий чернець. В 1925–1927 pp. о. Яким працював сотрудником парафії с. Краснопуща на Тернопільщині, а в 1927–1931 pp. був професором гуманінарних предметів (українознавство, латина, загальна історія, географія) в окружній вищій духовній школі при Свято-Онуфріївському монастирі в с. Лаврові, що на Старосамбірщині. Крім того, йому було доручено викладати катехизм у школах в с. Лінина та с. Лаврів.
У 1932 році о. Сеньківського призначили здійснювати священиче служіння у м. Львові, зокрема тут він провадив Марійське Товариство та третій Василіанський Чин. У великопосному часі отцеь виголошував реколекції, а впродовж року здійснював місії. Його авторству належить хроніка Львівського монастиря. Блаженний Яким Сеньківський мав дар від Бога вміло спілкуватись з людьми, особливо з молоддю. Його проникливе пастирське слово під час проповідей вщент наповнювало віруючими місцеві храми.
У 1939 р. о. Якима Сеньківського призначено ігуменом монастиря оо. василіан у місті Дрогобичі. З прибуттям отця професора Якима Сеньківського до Дрогобича розквітла душпастирська діяльність, оживилось великими місіями релігійне життя, доповнилась новими елементами парохіяльна праця. З перших днів перебування в Дрогобичі він став улюбленцем усього міста. Він здобув собі прихильність вірних завдяки блискучому проповідницькому хисту, вмінню доступно промовити до інтелігента й робітника, до старшого й молодшого, навіть до маленької дитини. У пам’яті дрогобичан о. Яким запам’ятався ввічливим, адже на його обличчі завжди сяяла щиросердечна посмішка.
З приходом радянської влади в Галичину о. Сеньківський стає символом Церкви й народу в місті Дрогобичі. Своїми проповідями отець Яким умів тримати народ у постійному піднесенні духа й надії на краще завтра. Професора о. Сеньківського радянська влада багаторазово викликала на «розмови», під час яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність у монастирі. Вранці, 26 червня 1941 р. єромонах Яким Сеньківський відправив останню в своєму житті Святу Літургію. У передобідній час більшовики заарештували його разом із єромонахом Северином Бараником. Декілька днів перед тим вірні радили священикам якнайшвидше покинути монастирську обитель і перечекати небезпеку. Як свідчать очевидці, о. Яким відповів на це: «Ховатися не буду, а без волі Господньої ні один волосок не впаде з моєї голови».
29 червня 1941 року, в неділю вранці, ще до приходу німецького війська у місто, населення кинулося до суду й прилеглої до нього в’язниці з надією звільнити своїх рідних, але знайшли лише сотні закатованих тіл. В одній із підвальних келій суду, поміж іншими речами, було знайдено часослов о. Бараника та світлину-поштівку о. Сеньківського. Однак тіло єромонаха Якима Сеньківського ніхто не знайшов. Очевидці говорили, що його зварили в казані і дали їсти в’язням. Вірогідність цього факту – велика, адже люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, була солодкуватого присмаку і там знаходили людські нігті.
Ієромонах Яким Сеньківський ЧСВВ – http://bazylianie.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=669:2010-03-08-11-01-59&catid=36&Itemid=20
СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ЯКИМ СЕНЬКІВСЬКИЙ ЧСВВ – http://lesiaromanchuk.com/sviashchennomuchenyk-yakym-senkivskyi/
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1212497355862125
о. Петро Фостик
