З 1713 цей монастир належав Чину св. Василія Великого УГКЦ, який розбудував більшість теперішнього історичного комплексу, зокрема монастирські келії (1713), Успенський собор (1783), архиєрейський будинок (1825).
Василіани заснували тут відому далеко за межами краю друкарню.
Рішення царя було лише однією з ланок політики безоглядного знищення УГКЦ на окупованих Московією українських землях за її виразно національний характер.
Властиво не стільки єдність УГКЦ з Апостольським престолом (увесь час існування імперії,навіть в комуністичний період на її теренах Римо-Католицький Костел формально не був заборонений), а саме її українськість найбільше турбувала Москву і тому цей один з ключових стрижнів духовної ідентичності нації мав бути ліквідований в першу чергу.
1832 монахи-василіани були виселені, а в монастирі розмістилась катедра Волинської єпархії РПЦ.
о. Петро Фостик
