Помер митрополит Максим Германюк 3 травня 1996 року у м. Вінніпезі (Канада), де і похований на місцевому кладовищі Holy Ghost Cemetery.
Народився Максим Германюк 30 жовтня 1911 року у с. Нове Село (Жовківський повіт, Австро-Угорщина, а сьогодні — Львівська область), у родині галицьких селян-господарів Микити Германюка та Анни, з дому Мончук. Виховання спочатку одержав від батьків у рідному Новому Селі, відтак почав відвідувати семикласну школу в містечку Куликів (Жовківський район, Львівська область), де й закінчив п’ятий клас. У 1927 році записався до гімназії оо. Редемптористів у Збоїськах (Львів), закінчив гімназію в 1932 році та вступив на новіціат оо. Редемптористів у Голоску, біля Львова.
27 серпня 1932 року прийняв облечини і після річного новіціяту, 28 серпня 1933 року склав перші обіти. Опісля, виїхав до Бельгії на навчання у семінарії, де 19 вересня 1936 року склав вічні обіти. Вищу освіту одержав у Бельгії: два роки студіював філософію в Духовній семінарії оо. Редемптористів у м. Лювені, а в 1938 році завершив чотирирічний курс богослов’я у м. Боплато.
Священиче служіння
Священичі свячення отримав 4 вересня 1938 року у Львові з рук Преосвященного владики Миколая Чарнецького. Уже як священик повернувся на богословський факультет Лювенського католицького університету у 1939 році, де одночасно розпочав у Орієнтальному інституті університетські студії асировавилонської й гебрейської мов та орієнтальної історії; одержав дипломи баклавра (1940) і абсольвента богослов’я (1942). У 1943 році захистив докторську дисертацію «Про притчі євангельські у Климента Александрійського», оборонив публічно 20 богословських тез та завершив студії докторатом із богослов’я. Одержавши диплом ліцензіата-орієнталіста, викладав моральну філософію, соціологію й гебрейську мову в Духовній семінарії оо. Редемптористів в м. Боплато (Бельгія). Габітлітувався в Лювенському католицькому університеті, написавши наукову працю «Євангельські притчі» та оборонив 72 тези із обсягу моральної та догматичної теології: завершивши студії, одержав науковий ступінь «Maitre Agrege».
У 1945 році, як єдиний у повоєнні часі священик українського обряду у Бельгії, зайнявся біженцями-українцями, яких багато прибуло до Бельгії після Другої світової війни. Тут о. Максим Германюк виявився здібним організатором не лише духовного та релігійного життя між новоприбулими, але й національного і соціального: допомагав переміщеним особам рятуватись перед примусовою репатріацією в УРСР, розшукував їм житло і працю, допомагав їм емігрувати з таборів для скитальців тощо. Був у числі ініціаторів та основників «Українського допомогового комітету в Бельгії» і брав активну участь у ньому аж до свого виїзду в Канаду.
З появою релігійного журналу «Голос Христа Чоловіколюбця» у червні 1946 року, редагував його аж до жовтня 1948 року, коли й відбув до Канади. Також укладав та редагував релігійну літературу, яка виходила у видавництві оо. Редемптористів у м. Лювені (Бельгія). Зорганізував при «Українському науково-освітньому товаристві в Бельгії», якому служив як перший голова, «Пресове бюро ПБ, Лювен», яке довго після його виїзду забезпечувало українську пресу відомостями з життя українців у цій країні.
З 1945 року займався в Бельгії українськими студентами: заохочував до вищих студій, старався про прийняття у Лювенський католицький університет, організував для студентів стипендії, заснував для них студентський дім, відновив студентське товариство «Обнова». Служив студентству духівником-капеланом та брав участь у міжнародних конгресах для студентства, як от: «Пакс Романа» (1946) у м. Саламанка (Іспанія); Конгрес товариства студентів католицьких університетів (1946) у м. Фрайбург (Швейцарія); і, «Пакс Романа» (1948), знову ж таки, у м. Саламанка (Іспанія).
10 жовтня 1948 року виїхав з Європи на нове призначення — на посаду Протоігумена української Йорктонської віце-провінції оо. Редемптористів східного обряду у Канаді й Америці. Прибувши в Канаду, зайнявся не лише обов’язками нового уряду в Чині Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ), але й додав до тих обов’язків теж працю професора морального богослов’я та Святого Письма в Духовній семінарії оо. Редемптористів у м. Вотерфорд (провінція Онтаріо, Канада). З березня 1950 року організував і очолив редакційну колегію богословського квартальника «Логос»; з жовтня 1950 року прийняв обов’язки пароха в Східному Торонто.
Єпископська діяльність
13 січня 1951 року номінований Апостольською столицею єпископом-помічником екзарха Манітобського та титулярним єпископом Sinna. 29 червня 1951 року одержав єпископські свячення в катедрі святих Володимира і Ольги у м. Вінніпег (Канада) із рук Василя Ладики, Апостольського екзарха Манітоби (Канада), Ісидора Борецького, Апостольського екзарха Східної Канади та Андрія Роборецького, Апостольського екзарха Саскатунського (Канада).
13 березня 1955 року призначений Апостольською столицею єпископом-коад’ютором Манітоби, а вже 1 вересня 1956 року після смерті дотеперішнього єпископа Василя Ладики, Максим Германюк став єпархом Манітоби. Того ж року 3 листопада 1956 року владика Максим став архиєпископом та митрополитом Вінніпезьким. 12 лютого 1957 року відбулася інтронізація першого митрополита Української Греко-Католицької Церкви поза Україною.
Митрополит Максим Германюк брав активну участь у чотирьох сесіях ІІ Ватиканського Собору.
12 грудня 1992 року митрополит Максим відійшов на емеритуру.
Помер митрополит Максим Германюк 3 травня 1996 року у м. Вінніпезі (Канада), де і похований на місцевому кладовищі Holy Ghost Cemetery.
Впродовж свого життя та єпископської діяльності був нагороджений: 20 жовтня 1982 року канадський уряд нагородив митрополита Максима Германюка «Орденом Канади» ІІ ступеня (Офіцер ордену Канади), який вручив йому генеральний губернатор Канади Едвард Шраєр. А також 26 квітня 1994 року отримав найвище відзначення від провінційного уряду Манітоби — Captain of the Order of the Buffalo Hunt.
https://synod.ugcc.ua/data/vladyka-maksym-germanyuk-448/
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1173533456425182
о. Петро Фостик
