Народився 15 квітня 1757 році у селі Гриневі, пустомитівський район, Львівська область, у сім’ї священика УГКЦ.
Спочатку як шляхтич навчався у Львівському єзуїтському колегіумі.
За рекомендацією єпископа Льва Шептицького посланий 1776 на навчання до започаткованої Марією-Терезією в 1775 р. духовної семінарії для греко-католиків «Барбареум» у Відні, яку закінчив 1780.
1781 року здобув як перший русин з Галичини ступінь доктора теології (богослов’я) у Віденському універистеті.
Вільно володів німецькою, французькою, латинською, грецькою мовами Висвячений на священика у 1782.
Від 1783 року канонік, перший ректор новозаснованої Греко-католицької генеральної семінарії у Львові (1783, 1787–1796), професор догматики Львівського університету (1784–1787), ректор університетуту (1796—1797).
Від 1796 — єпископ Перемиський, Самбірський і Сяноцький, 1798 — адміністратор Львівський, від 1804 — адміністратор Холмський.
Проявив себе як палкий патріот Австрійської Вітчизни у справах ліквідації монастирських власностей за цісаря Йосифа II, активний противник Французької революції та ідеї відновлення Речі Посполитої.
Відомий своїми проавстрійськими пастирськими листами 1796, 1798, 1805 та 1809 рр., антинаполеонівськими памфлетами «Хто є наступальною стороною: Австрія чи Франція?» (1805), «Спостереження австрійського патріота з приводу деяких статей у закордонних газетах» (1809)., 29 травня 1809 р., після зайняття Львова військами союзного Франції Варшавського герцогства, відмовився урочисто вітати генерала Олександра Рожнецького, а згодом і скласти прсягу на вірність імператорові французів (якого уважав Антихристом) таємно утік зі Львова та був затриманий у Стрию Вадим Ададуров типологізує політичні погляди Ангеловича як консервативно-християнські, на основі аналізу його текстів показує становий характер його свідомості та осуд з його боку модерних ідей нації та громадянського суспільства.
Ангелович зарекомендував себе як лідер австрорусинської політичної течії, яка була аналогом малоросійства у підросійській частині України.
В 1806 р. був номінований цісарем Францем I (з яким листувався німецькою мовою) на митрополита Галицького, роль Ангеловича у цьому пизначенні була підрядною і звелася до надання довідок австрійському урядові, який протягом майже 1,5 років домагався від Святого Апостольського Престолу потвердження: буллу In Ecclesiae Regimine було видано 23 лютого 1808 р. після зайняття Риму військами Наполеона, що спонукало папу Пія VII погодитися на небажаний спочатку більшістю кардиналів, зокрема впливовим Лоренцо Літта – колишнім нунцієм у Варшаві та Санкт-Петербурзі, крок створення нової церковної провінції.
Від 1808 — митрополит Галицький. Був ініціатором заснування греко-католицьких парафій на Буковині — у Чернівцях, Сучаві та інших містах.
На території «Тернопільського краю» створив окрему консисторію з підпорядкуванням Львівській митрополії (проіснувала від 21 серпня 1810 до 21 жовтня 1811).
За відданість Австрії нагороджений Великим хрестом ордена Леопольда.
Свою бібліотеку з 8 тисяч томів передав у дар митрополичій капітулі у Львові.
За його сприяння у 1812 році розпочала роботу Ангелівська доменна піч.
Хворів підагрою та їздив на води в Угорщину.
Помер від скарлатини.
По його смерті цісар залишив матері призначену йому річну пенсію 400 флоринів. Був похований на Городецькому цвинтарі Львова.
У 1863 році могили не змогли знайти.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ЗОРЯ ПОДВИЖНИЦТВА АНТОНІЯ АНГЕЛОВИЧА
Антоній Ангелович народився у 1756 році у селі Гринів (тепер Пустомитівського району на Львівщині) і походив зі священичої родини. Навчався у Львівській єзуїтській академії а пізніше відбував студії у Відні, у греко-католицькій семінарії “Барбареум”, де здобув наукове звання доктора богослов’я. Після повернення до Львова у 1783 році прийняв таїнство священства. З 1 липня 1787 року він очолив засновану астрійським урядом при університеті “Студіум Рутеніум” греко-католицьку семінарію для всіх австрійських єпархій, що мала сім кафедр. Семінарія, що пізніше стала академією, випустила чимало молодих священиків, які у період “весни народів” очолили національно-культурний та просвітницький рух у Галичині.
А. Ангелович досконало знав класичні мови – латинську та старогрецьку, вільно володів польською, німецькою, французькою та італійською, але лекції читав українською і вимагав її поширення у Львівському університеті. Про його авторитет у цьому навчальному закладі свідчить той факт, що у 1796-1797 роках Ангеловича обрали ректором.
Щоправда, за рік до цього навчального року Антонія Ангеловича призначають Перемишльським єпископом, і в лютому 1796 року він очолює єпархію. Як ревний єпископ він прагне піднести духовний та освітній стан духовенства на вищий рівень. Для народу виголошує послання, а також здійснює часті візитації на різні парафії. З 1798 року Ангелович стає адміністратором Львівської єпархії.
Наприкінці 1801 року, коли австрійська влада хотіла запровадити у календарі григоріанський стиль, єпископ Ангелович став на захист юліанського календаря.
На початку XIX ст., коли Київська митрополія у Російські імперії фактично була знищена, у Галичині ожила ідея відновлення давньої Галицької митрополії. У 1803 році А. Ангелович разом із Холмським єпископом Порфирієм Важинським подав на розгляд австрійському уряду прохання про відновлення митрополії, однак його було відхилено. У1805 році – тепер уже разом з Львівським єпископом Миколою Скородинським – А. Ангелович посилає друге подання. Тільки 11 вересня 1806 року імператор Франц затвердив пропозицію про відновлення Галицької митрополії, яку на цей раз вибороли А. Ангелович та М. Гарасевич. Папі Пієві VII було запропоновано піднести Львівське єпископство до гідності митрополії на основі трьох єпархій – Львівської, Перемишльської та Холмської. На це Папа Римський дав згоду і своєю буллою від 24 лютого 1807 року відновив Галицьку митрополію, а галицьким митрополитом і Львівським архиєпископом затвердив Антонія Ангеловича.
Правда, під час війни Австрії проти Наполеона А. Ангелович зазнав переслідувань з боку пробонапартівських елементів і змушений був рятуватися втечею.
На митрополичий престол у Львові Антоній Ангелович вступив 25 вересня 1808 року. З великим запалом п’ятдесятирічний владика взявся за працю для розбудови Церкви. Хоча наполеонівські війни, а ще потужний польський вплив у Відні не дозволили втілити всі його плани у життя. Більше того, у 1809 році польські реакційні кола зважилися на арешт Галицького митрополита, в результаті чого значно погіршилось здоров’я А. Ангеловича. Однак жертовної праці у наступні роки він не полишав.
У 1811 році митрополит Ангелович викупив і приєднав до своїх володінь у Крилосі виставлені на ліцитацію землі Галича та Залукви. За них Катерині Коссаковській з Потоцьких була заплачена сума 838530 золотих ринських. Розуміючи особливу роль Крилоса-Галича в історії краю, вище духовенство на початку XIX ст. зводить тут свою літню резиденцію, яку пізніше крилошани назовуть Митрополичими палатами.
А. Ангелович так само часто навідувався до Крилоса. Дослідник історії Галича Йосип Пеленський відшукав у метричних книгах запис, який свідчить, що у 1812 році митрополит перебуваючи у цьому селі, хрестив дочку місцевого пароха о. Петра Парфеновича. До речі, це був останній парох с. Крилос який іменувався титулом галицького катедрального вікарія (заступника або помічника єпарха). А коли померла мати митрополита, то він поховав її на крилоському цвинтарі.
Наведені факти в історичній літературі є відомі. Однак досі ніхто не зробив спроби пояснити такі кроки і рішення А. Ангеловича. Разом з тим нам, наприклад, цікаво, з якою метою до крилоських володінь митрополії на початку XIX ст. були приєднані Галич і.Залуква? Адже навіть пересічному знавцеві історії краю стає зрозуміло, що у такий спосіб митрополит ніби хотів об’єднати під владою духовенства увесь великий обшир княжого міста. Звідси постає наступне запитання: чи не мав на меті митрополит Ангелович повернути Галичу його колишню велич і з часом сюди, у Крилос та на околицю, перенести свій митрополичий осідок з подальшою його розбудовою. Ця версія, безперечно, має право на існування, бо як ідея, що вимагає реалізації, вона не втратила своєї актуальності і досі.
Ще один цікавий факт із біографії А. Ангеловича – це зведення Ангелівської домниці біля с. Гринькова Рожнятівського району Івано-Франківщини (колишньої Перегінської ґміни Долинського повіту Стрийського округу). Своєю назвою вона завдячує митрополитові, як і назва тамтешнього урочища Ангелів чи Ангельниця. Справа в тому, що Перегінське разом із околицею здавна належали до церковних володінь. Ще з кінця XVIII ст. дослідники виявили тут поклади залізної руди. Щоб бути незалежним і в економічному плані, митрополит А. Ангелович закладає тут у 1810 році кілька шахт і зводить відповідні фабричні споруди. Кошти, як на той час, для цього підприємства були виділені чималі – 252 тисячі гульденів, а сама гута з поселенням розмістилась на ділянці площею 300 моргів.
Будівництво тривало до 1812 року. Весь цей час тут трудилось 80 солдатів під керівництвом двох офіцерів, а також селяни з Перегінська, які в такий спосіб відробляли панщину. Для роботи на гуті були запрошені колоністи-гірники, переважно німецької національності.
Проте Ангелівська гута працювала недовго. За однією з версій, причиною її закриття в 1818 році була погана якість залізної руди. За другою, на думку А. Шнайдера, гута була закрита через судовий процес, що тривав між А. Ангеловичем та управителем гути И. Геккером. Справа в тому, що Геккер добився довзолу в Самбірському суді на відкриття в Ангелові ще одного такого ж підприємства, незважаючи на те, що Ангелів завжди належав до церковного фонду. Суд тривав до 1814 року, до року смерті А. Ангеловича, а вже за його наступника гута не функціонувала.
Як церковний правитель А. Ангелович дбав про всебічний розвиток своєї митрополії. Він висвятив двох єпископів: для Холмської єпархії Фердинанда Цехановського (1810), для Перемишльської – Михайла Левицького (1813). Останній став наступником А. Ангеловича на митрополичому престолі.
За старанням А. Ангеловича 3 жовтня 1813 року при Львівській катедрі було відновлено стародавню митрополичу капітулу (колегію духовних осіб, що була радою при митрополиті). У Відні було закладено підґрунтя для визнання церкви Св. Варвари парафіяльною для греко-католиків округи. На Буковині в часи праці митрополита були засновані греко-католицькі парафії у Чернівцях та Сучаві. За правління А. Ангеловича наша церква взяла назву “греко-католицька” і зберегла її через усі лихоліття до наших днів.
Митрополит Ангелович дбав про умови праці та навчання священиків, примножував і упорядковував церковні добра. Заклавши міцну основу для митрополії, яка тривалий час була оборонницею не тільки духовності, але й українського патріотизму, митрополит Антоній Ангелович помер 9 серпня 1814 року.
Світла пам’ять про цю визначну постать минулого нехай знайде місце у серцях галичан, а світло його зорі на небосхилі нехай зоріє ще довго і осяває нам шлях у майбуття.
(За матеріалами видання І.Драбчука “Постаті Галицької історії”, 2011р.)
Антін (Ангелович) – https://www.wikiwand.com/uk/%D0%90%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%BD_(%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87)
ВИДАТНІ ПОСТАТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ МИТРОПОЛИТ АНТІН АНГЕЛОВИЧ – http://www.archivioradiovaticana.va/storico/2017/07/30/%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D1%96_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%96_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8_(27)_%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82_%D0%B0%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%BD_%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/uk-1327843
Про Митрополита Антіна Ангеловича розповідає бр. Яків Шумило, ЧСВВ: – https://www.youtube.com/watch?v=DiBk0daWpKw
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1161744027604125
о. Петро Фостик
