Владика Теодор Майкович студії завершив висвяченням на священика, що відбулося 24 червня 1956 року в місті Любліні римо-католицьким єпископом Станіславом Янковським. Одразу після того, молодий священик був скерований на душпастирську роботу в римо-католицьку парафію Св. Якуба в м. Ольштині, згодом він стає парохом римо-католицького костелу в місцевості Рашель (Вармінське воєводство, Польща). Отець Теодор завжди хотів служити рідній Українській Греко-Католицькій Церкві і своєму українському народові й увесь час готувався до цього.
Він налагодив міцні зв’язки зі старшими високоосвіченими, патріотично налаштованими українськими священиками, зокрема о. Василем Гриником, колишнім професором духовної семінарії в м. Перемишлі, у якій викладав обрядовість, аскетику, Новий Заповіт, патрологію й історію Вселенської Церкви. Від нього о. Майкович черпав знання й навчався греко-католицького обряду. Благотворний вплив на молодого священика мали також о. Мирослав Ріпецький, о. Євстахій Хархаліс і о. Іван Яремін.
Кілька років о. Теодор Майкович наполегливо намагався отримати дозвіл служити в греко-католицькому обряді й щойно 1962 року такий дозвіл отримав від примаса Польщі кардинала Стефана Вишинського. Тодішній генеральний вікарій для греко-католиків у Польщі о. мітрат Василь Гриник посилає о. Теодора Майковича на душпастирську роботу до греко-католицької станиці в Пєнєнжно, де він в 1962–1967 роках віддано працює серед депортованих українців.
У 1963 році о. мітрат Василь Гриник засновує станицю УГКЦ у селі Рашелі й посилає туди о. Теодора Майковича. Таким чином, до 1967 року о. Майкович оточує пастирською опікою дві віддалені від себе станиці УГКЦ, несе рідну віру, рідне слово та надію зацькованим, позбавленим усього українського, призначеним на скору й тотальну полонізацію, депортованим із рідних земель українцям. На богослужіння приїжджають люди з віддалених місцевостей, аби помолитися в рідному обряді, зустріти односельчан і родичів, розкинутих по північно-західних землях Польщі.
Відтак у 1967 році о. мітрат Гриник призначає о. Теодора своїм помічником і переводить до м. Перемишля. Усі церкви в Перемишлі на той час перебували або у власності римо-католиків, або були закритими, або використовувалися державними органами не за сакральним призначенням. У тому числі, й катедральний собор Св. Івана Хрестителя, що був власністю греко-католиків з 1785 року, 1946-го був забраний в українців і переданий латинським ченцям Ордену босих кармелітів. Після наполегливих звернень о. мітрата Василя Гриника греко-католикам дозволили відправляти богослужіння в римо-католицькому костелі Найсвятішого Серця Ісуса, але лише у визначені дні та години. Польське середовище й римо-католицький клир Перемишля дуже неґативно ставилися до греко-католиків і до українців загалом.
Наші священики, зокрема й о. Майкович, були під постійним наглядом служби безпеки, їх шантажували та провокували. Потрібна була велика мужність, сміливість і сильний дух, щоби вистояти. Таким велетнем духу був майбутній єпископ о. Теодор Майкович, пильний учень і послідовник великого патріота української Церкви й народу о. мітрата Василя Гриника. Поборюючи всі труднощі, він віддано працює в м. Перемишлі й допомагає о. Василю Гриникові у вікаріаті. Після десятилітнього перебування в небутті було покликано до життя Перемиську душпастирську станицю, у якій віддано працює о. Теодор. В 1970-1980-х роках зусиллями о. мітрата Василя Гриника й о. Теодора Майковича відновлюються душпастирські станиці на Закерзонні. Над деякими з них душпастирську опіку обіймає о. Теодор, а це — Команча, Устрики Долішні, Вільхівець, Устє Горлицьке, Куляшне, Лосє та рідна Репедь. Аби дістатися тих віддалених сіл, треба було докласти неабияких зусиль, але для о. Майковича не було речей неможливих. Він також веде катехизацію серед дітей і молоді, стає улюбленим учителем, який уміє заохотити молодь до науки.
Пам’ятаю, як мої сини радо бігли на уроки релігії до о. Теодора, бо після уроків отець ішов з учнями пограти в копаного м’яча. 2 вересня 1975 року Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий підніс о. Теодора Майковича до гідності мітрата. Після несподіваної смерті о. мітрата Василя Гриника 31 травня 1977 року, о. мітрат Теодор Майкович обіймає служіння пароха душпастирської станиці Св. Івана Хрестителя в м. Перемишлі. Попри всі ці обов’язки о. Майкович знаходить час на власну науку. В 1969–1971 роках він студіює церковне право в Люблінському католицькому університеті. У 1975 році в тому ж університеті він закінчує богословські студії. Довгими роками українці греко-католики домагалися повернення їм колишнього їхнього собору Св. Івана Хрестителя, але всі їхні старання були даремними.
Намагаючись полегшити долю українців Перемишля й околиць, Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого візиту до цього міста 2 червня 1991 року взамін за колишній собор Івана Хрестителя передав костел Найсвятішого Серця Ісуса в постійне користування вірним УГКЦ. Таким чином, ми нарешті перестали бути найманцями. Тепер ця святиня носить ім’я Івана Хрестителя. Того самого 1991 року, після 46 років небуття, рішенням Апостольської столиці було відновлено Перемиську єпархію та призначено до неї єпископа, яким став о. мітрат Іван Мартиняк. А о. мітрат Теодор Майкович, окрім обов’язків пароха, обіймає пост генерального вікарія для українців греко-католиків у Польщі та канцлера єпископської консисторії. Обсяг обов’язків — величезний, але енерґійний і повністю відданий справам Церкви та громади вірян о. Майкович працює, мабуть, понад власні сили, що дасться взнаки в майбутньому. З його ініціативи відновлюються душпастирські станиці, забезпечуються від знищення церковні споруди в Хотинці, Устриках Долішніх, Нових Садах, Поздячах, Репеді. Будується нова церква в м. Команчі.
Поза рідною Репедю, Перемишль стає для нього найсвятішим місцем на землі. 1996 рік вносить великі зміни в структури УГКЦ у Польщі та в особисте життя о. мітрата Теодора Майковича. Своєю буллою від 1 червня 1996 року Папа Римський Іван Павло ІІ підняв Перемиську єпархію до ранґу митрополії Перемисько-Варшавської з осідком у м. Перемишлі та призначив кир Івана Мартиняка митрополитом. Одночасно була встановлена друга Вроцлавсько-Ґданська єпархія з осідком у м. Вроцлаві для УГКЦ і українців, яких не з їх волі, а з волі польського комуністично-шовіністичного режиму було кинуто на «зємє одзискане».
Більше про життя і діяльність Владики Теодора Майковича, можна дізнатися за посиланням:
Владика Теодор Майкович – Єпарх Вроцлавсько-Ґданський – Джерелo: https://synod.ugcc.ua/data/vladyka-teodor-maykovych-473/
ХІРОТОНІЯ ВЛАДИКИ ТЕОДОРА (МАЙКОВИЧА). ПЕРЕМИШЛЬ 1996 Р. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=-GC0SDNJPn0
Теодор Майкович – Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. – Джерелo: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80_(%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87)
Владика Теодор Майкович (1932 – 1998) – Джерелo: https://cerkiew.eu/?p=6122
Biskup Teodor Majkowicz pierwszy eparcha grekokatolickiej diecezji wrocławsko-gdańskiej – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=rVIAQ-7i8bA
Ми памятаємо. Спогад про єпископа УГКЦ Теодора Майковича – Джерелo: https://lemky.lviv.ua/?p=3334
о. Петро Фостик
