Пресвята Тройце слава і хвала Тобі за ласки уділені для нашої церкви.
11 липня 1989 року віруючі з м. Чорткова приїхали до Москви на Арбат щоби доповнити учасників голодування вірних УГКЦ церкви, в складі 12 чоловік, яку очолював о. Тарас Сеньків (теперішній Владика Стрийської Єпархії).
Делегація з Чорткова у складі Владики Тараса, студентів Тараса і Романа, 10-річного сина Петра Фостика (тепер священика), покійних Ганни Талохи, Ольги Скоблена, Степана Томашівського, а також 3 особи з села Боришківці , Марія Бурачок і Ольга Фостик.
До Москви на Арбат ми з собою привезли все що потрібно до Богослужіння.
І коли ми прийшли на Арбат де вже були люди віруючі з Львова, з Франківська а також п. Степан Хмара, ми вирішили на цій дорозі Арбату відслужити Богослужіння маючи з собою стіл розкладний, хрест і великі ікони Серця Ісуса і Серце Марії, обрус, свічки, чаша і відбулося перше Богослужіння в Москві.
До поїздки на Арбат я в часі посту молилася за душі в чистилищі і просила їх випросити в Бога для мене сильної і непохитної віри, і цілими днями молилася до Духа Святого щоби провадив нас і визволив з неволі нашу церкву.
Я дякую Богові за той час, що Господь подарував мені ласку сильної молитви, посту, де всі ночі, дні не хотілося спати. Це Господь додавав сили.
О 4 годині ранку, на свято Верховних Апостолів Петра і Павла, ми з владикою Тарасом почали на цвинтарі у Москві шукати місце, щоб відправити Богослужіння, і коли після тригодинних пошуків владика пішов вперед, я облишалася засмучена, приклякнула, почала плакати і промовила: ” Святий Петре і Павле, поможіть нам, чому ми такі бідні, що навіть не маємо місця, щоб сьогодні помолитися і відправити Богослужіння. Духу Святий, поможи… „. Я в той час подій виходу церкви з підпілля, а також на Арбаті, найбільше молилися до Духа Святого, щоб підказував, що робити і що говорити. І в тій хвилині почула відповідь у душі: „Пошукай римо-католицьку церкву. Там зможете відправити Богослужіння”.
Коли владика оглянувся і підійшов до мене, я йому розказала про те, що я відчула в душі. У каплиці, яка була на цвинтарі, я довідалася де знаходиться римо-католицька церква, і там чоловік написав мені адресу. Ми вирішили поїхати туди, але владика сказав: «Сьогодні такий святий день – потрібно купити туди квіти». Коли ми вийшли на дорогу, на тротуарі стояла жінка і тримала великий букет вишневих айстр. Ми купили ті квіти, взяли таксі і приїхали до церкви. Нас радо прийняв старший брат церкви, який дозволив нам відправити Богослужіння навіть впродовж 3-ох днів. Це був Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Москві. І ми скоро поїхали на квартиру, де були всі люди, які голодували і вимагали легалізації нашої Церкви, і все їм розповіли. Тоді всі разом поїхали на Богослужіння, всі сповідалися і причащалися. Так, перший раз у Москві, у нашому обряді, відбулося Богослужіння. Це була надзвичайна радість! Ці слова величання, які є в тропарі, і сьогодні молитовно проживаю по – особливому.
„Апостоли Христові Петре і Павле, що ввесь світ своїми навчаннями просвітили і всі краї до Христа привели”, – співаємо тепер у своєму місті, в Катедральному Соборі Верховних Апостолів Петра і Павла, як подяку за це перше богослужіння у Москві. Тобі, Пречиста Діво Маріє, ми побудували капличку Матері Божої з Люрду, де ти сказала: Я є Непорочне Зачаття „. Нас Наша Мати привела до свого дому ще тоді 30 років тому.
Ця радість у саду, біля римо-католицької церкви, після Богослужіння була недовгою, нас зрадили…. Ми більше там відправляти Богослужіння не змогли. І тоді я почала просити Ісуса:»Поможи і ти, Матінко Божа, що робити далі?» І згадала, що батько завжди слухав «Радіо Свобода «, про те, що відбувається з нашою церквою. Я чула, що є комітет в справах релігії і ми можемо 13 липня звернутися туди. Потрібно зробити таку акцію, що пройшло 2 місяці, як наші єпископи голодували на Червоній площі, і ми молоді теж прийшли вимагати легалізації Церкви. Вірю, що це все підказував Святий Дух.
І ми вирішили піти таки 13 липня до комітету в справах релігії. До нас долучилися люди зі Львова і з Івано-Франківська.
Приїхавши до комітету, ми розклали столик і все приготували до Богослужіння, у вікнах помістили ікони: Серце Ісуса і Серце Марії. На місце, де висів прапор, ми повісили хрест з розп’яттям Ісуса.
Всі наші люди залишилися молитися вервичку, а ми, молода делегація, з владикою Тарасом зайшли в будинок комітету в справах релігії. Дві години чиновники бігали по кабінетах і не сподівалися нас, неочікуваних гостей, відправляли нас до Києва. Але ми твердо стояли і чекали, що нас будуть слухати.
«Ти Мати Божа, була біля нас. Дякуємо Тобі, за твою появу у Фатімі, ти в цей день почала навернення Росії, її чиновників».
Нас прийняли для розмови через 2 години за великим столом. Записали, хто ми і звідки, чого вимагаємо від них. Це була боротьба ПРАВДИ впродовж 3-ох годин!
Але одна особа прийшла і цю розмову перервала своїми криками і нас почали просити вийти з комітету. Я знову почала благати Ісуса:» Поможи Ісусе, що далі робити?». Коли з нами прощалися і подавали нам руку прощання, до мене також підійшов один чиновник і подав мені руку. Я почала говорити до нього, як жінка, з проханням: » Я їхала сюди і думала, що тут є люди, які розуміють і мають у душі милосердя до наших віруючих. В нас померлих немає кому похоронити, немає кому охрестити дітей, а також повінчати правдиво у своїй вірі… Але, на жаль, мені дуже боляче, що у вас у цьому комітеті, немає таких людей».
Тоді, вже надворі, біля наших людей стояв цілий автобус ОМОНу, ( цей комітет був навпроти міністерства закордонних справ).
Коли ми вийшли на подвір’я, Дух Святий просвітив цього чоловіка, і він підійшов до мене на подвір’ї, біля комітету, і запитав мене ще раз, чи справді хочу волі своїй Церкві, ” Так! „- я сказала і почала плакати. Тоді я сказала, як важко було пояснювати своєму чоловікові про правдивість нашої церкви. «І зараз моїм обов’язком є передати правдивість віри дітям. Коли я дам дітям освіту, побудую будинок, але не зможу передати віру -марне моє життя. Мої діти вже не зможуть бути в підпільній церкві, ми хочемо вільно молитися».
І тоді цей чоловік мені до вуха сказав:» Прийдіть завтра і візьміть з собою ще когось, я вам все розкажу, що потрібно для легалізації вашої Церкви. Це була надзвичайна радість! Я підійшла до владики Тараса і все це сказала і ми з великою Божою радістю, у мовчанні, відправилися на Арбат, розказуючи, як апостоли про нашу Церкву москвичам, а також всім людям, які проходили Арбатом.
Так. 14 липня 1989 року, після Богослужіння, о 10 годині, залишивши людей у молитві, ми двоє: я і владика Тарас Сеньків, у молитві до Духа Святого, поїхали до комітету в справах релігії. По дорозі ми дістали страх: «Хто цей чоловік і яке його прізвище? В якому кабінеті ми можемо його знайти?»…
Але, продовжуючи підходити до приміщення, побачили цього чоловіка у дворі. Він вже чекав нас, його Господь вже вибрав для нас, Дух Святий підказував йому як він має діяти. Він нас тоді запросив до себе в кабінет і сказав, так: «Нехай Арбат і це голодування продовжується, а ви їдьте додому, розкажіть своїм владикам, які є зараз ще живі, нехай не бояться, а разом роблять такий документ, в якому чітко вказано якою церква була колись, якою вона є зараз і якою вона буде в майбутньому. Потрібно підписати цей документ всім владикам у двох екземплярах і подати чимскоріше до Верховної Ради і до комітету у справах релігії у Москві». Ми подякували і повернулися знову на Арбат і вже ввечері поїхали додому. Приїхали зразу до владики Павла Василика, про все розказали. Владика нам дякували і сказали: «Мої любі діти, вас вибрала Марія. Ви поїдете, ще раз на наступний місяць, а ми – владики будемо готувати документи».
Приїхавши додому, у нас в Чорткові було знищено капличку. Мене звільнили з роботи, а також мого чоловіка. Але ці події ще більше нас скріпили у вірі. Ми поставили другу капличку для Богослужіння, на священиків почали накладати штрафи за кожну відправу. Часто біля нас, а також на дорозі до каплички, було багато міліції і працівників Служби Безпеки.
5 серпня 1989 року ми з чоловіком були звільнені з роботи, але Господь нас не залишив самих, чоловік прийшов до іншої праці, я молилася більше і мала досить праці вдома. Після цього звільнення ми ще раз з владикою Тарасом поїхали разом до Москви на Арбат. До делегації доєдналася сестра Домініка, Згромадження Пресвятої Родини з Бучача. Мені після звільнення повернули 100 карбованців, а я зрозуміла, що потрібно відправити Богослужіння за легалізацію нашої церкви. По дорозі зустріла священика о. Івана Гура, який вже відійшов у вічність, а був у нього зять – священик греко-католицький і я попросила, щоб вони разом відправили 9 Служб Божих за легалізацію нашої Церкви. Колись у цій старенькій церкві, 16 листопала 1978 року, ми вінчалися з моїм чоловіком Володимиром, у тій церкві був священик старенький, який мав греко-католицькі свячення.
Коли ми знову приїхали до Москви, на Арбат, у серпні 1989 року, я дуже хотіла звернутися ще раз у комітет з документами, зі списками віруючих і сказати про те, що після того, як ми приїхали додому, у нас стало ще важче. Після Святої Літургії владика Тарас поблагословив мене і я, разом з покійним Степаном Томашівським (сина Петра залишила на квартирі з віруючими молитися Хресну Дорогу), вирушила з документами до комітету в справах релігії. Велика сила молитви до Духа Святого, піст, Хресні Дороги, молитви, вервички, Богослужіння за легалізацію, дев’ятниці – все це дало сили говорити в комітеті.
Ми приїхали до комітету з п. Степаном, нас прийняв чиновник, який при був при зустрічі в липні. Він був надто агресивний, це людина, яка попередньо творила політику Радянського Союзу. Коли я побачила його, мені зразу стало страшно, але я попросила: » Ісусе, поможи говорити правильно, говорити те, що ти бажаєш. Духу Святий, просвічуй мене». Коли я розказала, що після першої зустрічі в липні, нам стало важче, він сказав, що представники російської православної церкви будуть вирішувати, що з нами робити. Тоді Дух Святий почав говорити, коли я доказувала, що наша Церква – є правдива Христова Церква. Що все, що я прожила в своїй родині, це можна тільки з Христом у Його Церкві. Цей чоловік був єврей, про що я довідалася пізніше – це Виснаков Володимир Рудольфович, він зараз проживає в м. Рамла (Ізраїль). Він уважно мене слухав і став записувати моє прізвище, я також подала свій блокнот і попросила записувати його дані у мій блокнот, цей запис маю до цих пір. Після мого свідчення віри він запросив нас на обід, з поваги до нього, я дала згоду разом пообідати. Йому було дуже цікаво знати мою думку щодо політики Горбачова і як я бачу майбутнє, він був вражений розмовою. Ми обідали в будинку вченого, обід був дуже скромний, тому, що ми голодували. П. Степан Томашівський радів і плакав і казав, що не міг насолодитися, тим, що я говорила, це все була ласка Духа Святого. Це ласка Духа Святого торкнулася серця Вородимира Рудольфовича, який перейнявся нами і нашою вірою, він в цей день подарував мені образок із зображенням Серця Матері Божої і молитовник, який вилучили у священика в Дорі.
У цьому молитовнику було видно, як вивчали зміст молитов Митрополита Андрея Шептицького, вони були підкреслені червоною і чорною ручкою по два рази. Цей молитовник я подарувала нашому Патріархові Святославу Шевчуку в Заврваниці 14 липня 2013 року.
Ми живемо у час Божого Милосердя, молимося у 3-ій годині вервичку до Божого Милосердя, як перепрошення за муки і терпіння, які причиняються Ісусові і сьогодні, щоб ласку Божого Милосердя виблагати для людей, для нашої України, єдності в Бозі для нашого народу. Важливо молитися в правді і працювати в правді, по Заповідях Божих
В подяку Верховним Апостолам Петру і Павлу, за ті дні у Москві, побудований Собор. Вони є покровителями нашого міста і вимолюють ласки єдності одній Христовій Церкві на скалі Петра.
Також побудована каплиця Матері Божої з Люрду. Пресвята Діва Марія, Мати Божа, молиться за нас.
Хотіла би звернути увагу на кожне 13-те число, як день Марії. Вона з’явилась 13-того травня в м. Фатімі в Португалії, там Діва Марія просила молитися за навернення Росії.
Це таке актуальне прохання сьогодні.
Молімось, щоб Пресвята Богородиця захистила нашу Україну і цілий світ від війни.
Я ще і ще раз дякую Ісусові за ті хвилини радості, які Він дарував мені і через мене іншим.
Присвячується 33-роковинам виходу нашої Греко-Католицької Церкви з підпілля. – Ольга Біла – Фостик – 12.07.2022
Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (Москва, Росія) – https://uk.yonik.me/sobor-neporochnogo-zachatiya-presvyatoy-devy-marii
Головний католицький собор Москви, побудований в неоготичному стилі на кошти польської громади. Основні будівлі звели на початку XX століття за проектом Ф. О. Богдановича-Дворжецький. Собор являє собою типовий зразок архітектури католицьких церков – стрілчасті арки, спрямовані вгору фігурні вежі, кольорові вітражі вікон. У храмі постійно проводяться концерти органної музики та інші культурні заходи.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1466496900462168
30 РОКІВ ТОМУ – ОСВЯЧЕНО МІСЦЕ ПІД МАЙБУТНІЙ БОЖИЙ ХРАМ – ВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА У ЧОРТКОВІ.
30 років тому 12 липня 1992 року освячено місце під майбутній Божий храм – Верховних Апостолів Петра і Павла єпископом Івано-Франківським Павлом Василиком.
Текст і Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1466688807109644
о. Петро Фостик
