Вроцлав, дня 24 квітня 2025 р.
Число: 2025/123
Виселенцям, емігрантам та біженцям,
духовенству, монашеству та вірним
Вроцлавсько-Кошалінської єпархії
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Напередодні Великого посту, в часі Утрені в неділю Блудного сина, читаємо особливий текст, який повністю дозволю собі навести в цьомумісці: На Вавилонських ріках. Там ми сиділи і ридали, як про Сіон згадали. Заспівайте нампісень Сіонських. Як же нам співати піснюГосподню у землі чужій. Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, нехай забудеться десниця моя. Алилуя.
Це поетична парафраза старозавітнього 136 Псалма, який названо: Туга вигнанців за ріднимкраєм. Текст поставав у VI столітті до Христа, тобто понад дві з половиною тисячі років тому. Це молитва, якою протягом сімдесяти роківмолився ізраїльський народ у Вавилонськійневолі. Через віддалення від рідного краю та відЄрусалимської Святині частина вибраного народупочала забувати про рідний край. Протягом понаддвох поколінь, головно молоді ізраїльтяни, асимілювались у країні, до якої були виселені їхнібатьки. Щоб зовсім не пропасти народові, матері з покоління в покоління передавали своїм дітямслова 136 Псалма: “Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя” (Пс. 136:5). Бог вислухав моління ізраїльського народуі дав йому ласку повернутись у Єрусалим тавідбудувати його разом зі Святинею.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні, в Неділю Томину, Антипасхи, в нашомуєпархіальному Душпастирському порядку наЮвілейний 2025 Рік, Рік Надії, зазначеночерговий, після монашества і молоді, Ювілей. Цього разу це Ювілей біженців, мігрантів тавтікачів. До цього потрібно ще додати виселенців. Якщо в таких категоріях поглянемо насьогоднішніх членів нашої Церкви у Польщі, тозрозуміємо, що це Ювілей усіх нас, які творимоцю Церкву, тобто тих, які тут народились і виросли, та тих, які останніми роками приїхалидо Польщі з України. Виселенцями є ми, чиєродинне коріння сягає акції «Вісла». Завтравиповниться повних 78 років від початку тихболючих для нашого народу подій, які вирвали з корінням наших предків, а тим самим і нас, з рідної землі, відірвали нас від історії, від рідноїтрадиції і культури, від матеріальної спадщини, але й від духа, який робив наших предків вірнимисинами і дочками своєї землі.
Мігрантами є особи, які приїхали до Польщі в пошуках праці, освіти, кращого місця для життя. Ще до лютого 2022 р. у Польщі було близько двохмільйонів громадян України. Четвер, 24 лютого2022 р., приніс нові зміни та виклики. Повномасштабна збройна агресія Росії протиУкраїни спричинила те, що мільйони українцівстали воєнними втікачами і були змушені з дня надень знайти для себе нове і безпечне місце дляжиття. У ті важкі дні мільйони українськихвтікачів знайшли доброзичливість та сердечнесприйняття у Польщі. Найважче було в перші дні і тижні після вибуху війни. Сьогодні ситуаціястабілізувалася. Частина новоприбулих знайшла у Польщі роботу, житло. Діти пішли до школи. Частина тих, хто приїхав до Польщі у зв’язку з війною, поїхала далі, «на Захід». Частинаповернулася в Україну, незважаючи на небезпекущоденних ворожих обстрілів, небезпекузнищення особистого майна, а навіть загрозувтрати життя.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогодні ми неспроможні сказати, якою буде майбутність України та українців, які опинилися поза батьківщиною. Ми не знаємо, коли закінчиться війна, не знаємо, як вона закінчиться. Ніхто з воєнних втікачів не є певним, якою буде подальша доля його самого та його близьких. Знаємо тільки, що напевно не всі повернуться в Україну. Знаємо також, що чим довше триватиме війна в Україні, тим менше українців повернеться до батьківщини.
Тому сьогодні, окрім того, щоб згадувати нашу особисту і національну недолю та кривду, важливішим стає усвідомлення того, як жити на еміграції, далеко від рідного краю, щоб не перестати бути собою. Великим скарбом сьогодні є майже вісімдесятирічний досвід тих з нас, хто на виселенні живе від 1947 року, тобто від акції «Вісла». Без сумніву, протягом останніх вісімдесяти років, через асиміляцію, ми втратили багато синів і дочок нашого народу, але все ж таки сьогодні творимо настільки живу і сильну громаду у Польщі, що можемо прийняти вас, які недавно прибули з України, і можемо забезпечити вам душпастирську послугу.
Тому хочу звернути увагу на кілька аспектів, які повинні бути важливими для всіх, кому довелося жити на еміграції, поза своєю батьківщиною.
Тому сьогодні відкриваємо двері наших традиційних парафій, які були утворені виселенцями акції «Вісла», для всіх новоприбулих з України вірних. Стараємося також творити нові громади в місцевостях, де є громадяни України, а в яких досі ніколи не було греко-католицьких парафій. Із понад ста діючих парафій у Вроцлавсько-Кошалінській єпархії більшість — це нові громади, утворені вже після 2016 року.
Тому, якщо хочемо бути живою спільнотою, потрібно пам’ятати про свою Церкву, бути її живими членами, відвідувати її не лише з нагоди великих річних празників, а й приводити сюди своїх дітей. Прошу повідомляти Єпископську канцелярію про потребу утворення нових громад — всюди, де є така необхідність з огляду на присутність наших вірних.
Місцевою мовою потрібно послуговуватись на роботі, в урядових установах, у школах. Але у своїй хаті, з дітьми, з близькими, розмовною мовою повинна бути рідна мова. Рідна мова повинна бути також у церкві. Втрата рідної мови — це пряма дорога до повної асиміляції. Прикро, коли іноді наші вірні, які недавно прибули до Польщі з України, звертаються до священника польською мовою, ніби вже забули свою рідну.
Окрім згаданих шкіл, у різних містах Польщі, залежно від бажання батьків, існують пункти навчання рідної мови для українських дітей. Існують також приватні школи. Не забувайте посилати туди своїх дітей, щоб вони знали мову своїх батьків як рідну, щоб говорили нею та вміли нею писати, щоб знали кирилицю. Хоч це може здаватися неймовірним, на чужині дуже легко втратити знання рідної мови — як у мовленні, так і в письмі.
Згадуючи про школу, варто також пам’ятати про обов’язок навчання греко-католицького катехизму, лекції якого, як правило, приписані до шкільної програми. Щоб можна було навчати дітей рідного катехизму, потрібна письмова заява батьків, що вони хочуть, аби їхні діти навчались катехизму згідно зі своєю церковною приналежністю.
На жаль, дуже часто трапляється, що наші батьки, переважно з власної вигоди або щоб не ускладнювати собі життя, не хочуть посилати своїх дітей на навчання рідної мови та свого катехизму. А без навчання рідної мови та без навчання катехизму згідно з церковною приналежністю ми не зможемо довго втриматись як Церква та як народ.
На нас дивляться і нас оцінюють. Якщо ми не цінуємо і не шануємо себе, то й нас не будуть шанувати і ніколи не вважатимуть своїми. Людина, яка не вміє шанувати себе, свій народ, свою мову, культуру та традиції, не зможе тим більше шанувати чужих традицій. Назовні така людина завжди буде підозрілою.
Польський народ почав цінувати і шанувати українців лише тоді, коли українці почали самі захищати свою гідність. Так було у 2003–2004 рр., у часі Помаранчевої революції; так було в 2013–2014 рр., під час Революції Гідності. Так є і від 2022 р., коли українці захищають свою батьківщину та Західний світ від російської навали. Тому не можемо забути, що не збережемося на чужині як народ, якщо не будемо шанувати своєї власної гідності.
Дорогу Христі Сестри і Брати!
Протягом історії емігранти, біженці та виселенці по-різному ставились до своєї долі. Частина хотіла за всяку ціну повертати до свого рідного краю. Якщо тільки траплялась така можливість то користала з неї. Інші, які не могли повернути до своєї батьківщини, пробували в місці поселеннязберегти свою ідентичність і не дати поглинутисебе асиміляційним процесам. Ще інші вростали в місце свого виселення, запускали тут своє коріння, часто асимілювались, затрачали почуття своєї ідентичності та не хотіли повертати до землі батьків. Невдовзі після виходу Ізраїля з Єгипту ізраїльтяни почали нарікати до Мойсея, що бракує їм хліба. Говорили, що краще було б їм залишитись невільниками в Єгипті, як голодувати у пустині.
Від нас, тобто від нащадків виселенців акції «Вісла», як і від новоприбулих останніми роками до Польщі емігрантів з України, буде у великій мірі залежати те, де опинимось протягом найближчих років, чи на рідній землі, чи дальше будемо розділяти долю емігрантів і воєнних втікачів. Від нас сьогодні буде також залежати, якою буде наша громада у Польщі за років десять, двадцять, вісімдесят. Від нас буде також залежати, ким будуть в майбутності наші діти, онуки, правнуки. Від нас буде також залежати, як колись буде виглядати наша Церква та наша громада у Польщі, бо напевно не всі повернуть в України.
Нехай сьогоднішній Ювілей біженців, мігрантів, втікачів та виселенців допоможе нам розважити у серці важні питання, які стосуються нашого сьогоднішнього дня і нашої майбутності.
Усім Вам, яких досвідчила доля біженців, мігрантів, воєнних втікачів та виселенців з серця благословлю.
Благословення Господнє на Вас!
+ Володимир Р. Ющак
Владика Вроцлавсько-Кошалінський
Дано у Вроцлаві, у Світлий четвер, 24 квітня 2025 Року Божого.
