У днях 24-30 травня 2026 року група паломників під проводом паломницького центру «YAKIV» Вроцлав, за благословенням Владики Володимира Р. Ющака ЧСВВ, єпарха Вроцлавсько-Кошалінського, вирушила у прощу до Меджугор’я. Організатором поїздки був о. Роман Захарчишин, а духовним провідником паломників став о. Матей Деменюк з Ополя. Участь у прощі взяли вірні з різних міст Польщі: Ополя, Вроцлава, Познаня, Бидгощи, Ольштина, Слупська, Гданська та інших місцевостей. Таким чином зустрілися прочани з Вроцлавсько-Кошалінської та Ольштинсько-Гданської єпархій, яких об’єднало прагнення спільної молитви, духовного відновлення та пошуку Божої присутності. Головним наміренням для цілої групи була молитва за справедливий мир в Україні, але, окрім цієї головної інтенції, кожен прочанин ніс у своєму серці приватні прохання та слова вдячності.
Наша подорож розпочалася у Вроцлаві, де паломники взяли участь у Божественній Літургії в катедральному соборі. Після молитви ми вирушили в дорогу до Ополя, звідки походила також частина прочан, які приєдналися до поїздки. Маршрут вів через Чехію, Австрію і Словенію до Хорватії.
Програма була надзвичайно насиченою. У Понеділок Святого Духа зранку паломники мали нагоду відвідати відомий санктуарій Вепріц поблизу Макарської, який називають «Хорватським Люрдом». Тут була відслужена Божественна Літургія у наміреннях прочан, а також знайшовся час для відпочинку на березі Адріатичного моря. Це була добра нагода не лише відновити сили після нічної подорожі, але й подивуватися красою Божого створіння, яке захоплювало з першого погляду.
У другій половині дня ми прибули до Меджугор’я – місця, яке вже понад сорок років притягує мільйони паломників з усього світу. Від самого початку кожен міг відчути особливу атмосферу молитви, миру та внутрішньої тиші. Майже кожного вечора ми мали можливість брати участь у міжнародній молитовній програмі на площі біля храму святого Якова, єднаючись у молитві з тисячами прочан різних народів і мов. Особливим пережиттям стали також Божественні Літургії, які служилися у візантійсько-українському обряді. Ранком другого дня перебування в Меджугор’ї саме таку Літургію пережили наші прочани разом із численними паломниками з України.
Надзвичайно сильне враження справила зустріч зі спільнотою «Ченаколо». Молоді люди, які пережили залежності, життєві кризи та втрату сенсу життя, свідчили про те, як молитва, праця та довіра до Бога допомогли їм повернутися до повноцінного життя, хоч початки цих доріг навернення були дуже важкими. Їхні свідчення були щирими та зворушливими, а для багатьох паломників стали справжнім уроком віри, надії та вдячності Богові.
Не менш цінною була зустріч із Ненсі та Патріком. Їхня історія навернення показала, що навіть великий успіх, багатство та кар’єра не можуть наповнити людське серце без Бога. Своїм життєвим досвідом вони нагадали всім присутнім, що справжній скарб людина знаходить лише тоді, коли відкриває своє життя на Божу волю.
Особливим духовним випробуванням і водночас благословенням стала Хресна дорога на гору Кріжеваць. Паломники розпочали підйом ще серед ночі… – близько 3:30 ранку (!). У світлі ліхтариків, серед каміння та крутих схилів, ми проходили стацію за стацією, молячись за мир в Україні, за воїнів, за родини, які переживають біль війни, та за всіх, хто сьогодні несе свій життєвий хрест. Хоч підйом вимагав значних зусиль, ніхто не шкодував про прийнятий виклик. Найбільш зворушливим моментом став прихід на вершину гори. Саме тоді перед різьбою Воскреслого Христа з’явилися перші промені сонця. Після нічної молитви та фізичного зусилля цей схід сонця став для багатьох символом надії, перемоги життя над смертю та світла, яке Христос приносить у темряву людського життя.
Цікавим доповненням паломницької програми стала поїздка до Мостара. Разом із місцевою екскурсоводкою Антуанеттою ми відкривали для себе історію міста, яке століттями перебувало під впливом Османської імперії. Мечеті, східна архітектура, знаменитий Старий міст та неповторна атмосфера міста дозволили нам відчути справжній дух Балкан – де різноманітність релігій, націй та мов зустрічається в одному місті. Вражаючими були також залишки обстрілів, які лишилися після війни, котра тривала не так давно. Однак крім того прикрого досвіду, не забракло також приємного – можливості скуштувати місцеві солодощі – халву, баклаву та традиційні фруктові желейки, які стали доповненням до знайомства з місцевою культурою. Після Мостара ми вирушили до водоспадів Кравіца. Краса природи, шум води та можливість відпочити серед мальовничих краєвидів стали чудовою нагодою для відновлення сил після насичених паломницьких днів.
Одним із останніх пунктів нашого перебування стало сходження на Подбрдо, яке вважається місцем об’явлень Богородиці. Кам’яниста дорога, молитва вервиці та роздуми над таємницями спасіння допомагали кожному відкрити своє серце на Божу благодать. Оскільки об’явлення постійно тривають, немає можливості поки що підтвердити або заперечити їхню правдивість. Однак важливим у цьому місті є факт, що багато тих, хто відвідує Меджугор’я, — навертаються до Ісуса Христа.
На завершення нашої прощі ми повернулися до Хорватії, де на нас чекала морська подорож кораблем на острів Хвар. Під час подорожі ми милувалися красою Адріатичного моря, а на самому острові взяли участь у Божественній Літургії. Після молитви був час на відпочинок, спілкування та насолоду морськими краєвидами. Особливо запам’ятався обід на кораблі зі свіжою рибкою, який став гарним елементом спільної подорожі.
Повертаючись до своїх домівок, багато паломників визнавали, що вирушали в дорогу з різними намірами. Для когось це була нагода побачити нові місця, для когось – відпочити, а для когось – пережити духовне оновлення. Проте всі одностайно підкреслювали, що повертаються духовно збагаченими. Виявилося, що справжнє паломництво – це не лише кілометри дороги, а насамперед шлях людського серця до Бога.
Усі учасники прощі висловлювали вдячність за організацію, братню атмосферу та духовну опіку. Особливі слова подяки належать о. Роману Захарчишину та о. Матею Деменюку, які дбали про те, щоб кожен день паломництва був наповнений молитвою, духовними науками та живим досвідом віри. Щира подяка належить також нашим водіям, які безпечно та відповідально провезли нас тисячі кілометрів через кілька країн, дбаючи про комфорт і спокій усіх учасників прощі.
Водночас кожен із прочан став для інших особливим даром цієї подорожі. Спільні молитви, розмови під час дороги, свідчення віри, обмін життєвим досвідом та взаємна підтримка допомагали не лише краще пізнати одне одного, але й по-новому подивитися на власне життя. Для багатьох саме ці зустрічі та щирі розмови стали джерелом натхнення, духовних поштовхів і нагодою побачити, як Господь діє в житті інших людей.
Повертаючись додому, ми везли із собою не лише спогади про відвідані місця, але й досвід справжньої християнської спільноти, яка народжується у спільній молитві, взаємній доброзичливості та відкритості на Божу благодать. Нехай плоди цієї прощі ще довго залишаються в серцях паломників, допомагаючи їм щоденно свідчити про Божу любов, мир і надію.
Усім бажаючим, які хотіли б пережити прощу, вартує підписатися на фейсбук-сторінку паломницького центру «ЯКІВ», де знаходяться оголошення про наступні паломництва та фотографії і відео з минулих виїздів.
Посилання: ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР «YAKIV» Воцлав
ФОТО НИЖЧЕ
Спогади прочан:
Олександра: «Проща дала дуже багато духовних досвідчень. Обов’язково хоч раз у житті треба тут побувати і це відчути! Дякую Господу Богу за Його ласки».
Roman: «To było to, co było mi potrzebne. Serdecznie, dziękuję».
Ольга: «Вперше побувала в Меджугор’ї. Про цю поїздку мріяла понад двадцять років. Враження неймовірні: відчуваєш піднесення духу та Божу благодать. Сподіваюся ще сюди повернутися. Щиро дякую!»
Gabriela: „Dziękuję, że mogłam być w Medjugorie i spełniłam swoje marzenie.”
Ірина: «Проща дала можливість ще глибше пізнати Божу любов. Дякую Господу Богу за Його милість!»
Наталія: «Мої враження від паломництва до Меджугор’я? Чесно кажучи, досі важко підібрати слова. Бо сказати, що це була просто поїздка, я не можу. П’ять днів пролетіли так швидко, ніби це був один день. День, у якому були гори, молитви, сміх, втома, підтримка, сльози, нові знайомства та дуже багато тепла. Нас було майже п’ятдесят осіб. Але дуже швидко перестало відчуватися, що нас так багато. Ми стали одним цілим. Якщо комусь ставало важко – поруч завжди знаходилася рука допомоги. Якщо хтось втомлювався – його чекали. Якщо комусь було погано – переживали всі».
Найсильніше враження залишила дорога до Хреста. Каміння під ногами. Підйоми. Втома. Люди падали, піднімалися і продовжували йти. Хтось ішов із палицями, хтось босоніж. І весь цей шлях супроводжувався молитвою. Саме тоді я зрозуміла одну просту річ: іноді людина сильніша, ніж думає.
Для мене ця поїздка стала великим Божим подарунком. Я привезла звідти не сувеніри. Я привезла спокій. Привезла відповіді на деякі питання. Привезла людей, яких буду згадувати ще дуже довго.
Окрема велика подяка нашим отцям Матею та Роману. П’ять днів вони були поруч із кожним із нас. Підтримували. Допомагали. Супроводжували. Турбувалися. І робили це так щиро, що кожен із нас це відчував. Дякую Богу за цю дорогу. Дякую людям, які були поруч. І дякую за ці дні, які ще довго будуть гріти серце».
Віра: «Їхала з наміром молитви за закінчення кровопролитної, несправедливої війни в Україні та за Божий захист наших воїнів і всього українського народу. Хресна дорога в Страстях Христових показала терпіння, муки та страждання нашого народу, але також віру в Божу ласку для всіх українців, які воюють, працюють і моляться за перемогу. Дякую Богові, що могла долучитися до цієї прощі».
Тарас і Оксана: «Перш за все хочемо подякувати всім за хорошу атмосферу та позитив. Ми побороли в собі страх і дійшли до мети. Ми молилися, співали, плакали — і все це було щиро. Щиро дякуємо!».
Іван та Надія: «Це наша перша з чоловіком проща до Меджугор’я. Багато молитви та роздумів про єднання з Богом у різних життєвих ситуаціях. Це також переосмислення життєвих цінностей та питань моралі».
Щиро дякуємо отцю Матею та отцю Роману за змістовні й дуже цінні для нас проповіді. Нехай Господь винагородить Вас сторицею.
Дякуємо також за цікаву та різноманітну програму прощі, адже ми могли поєднати молитву з відпочинком на морі, зустрічами з цікавими людьми та екскурсіями. Щиро дякуємо за увагу і терпеливість до кожного паломника. Нехай наші слова вдячності будуть Вам нагородою за невтомну працю, яку Ви жертвуєте на славу Божу».
Олександра: «Дякую за цікавий духовний супровід до благословенного Богом святого місця. Найбільше мене доторкнуло сходження на гору Подбрдо до Богородиці. Це місце, в якому хочеться жити, місце, яке не відпускає. Сподіваюся ще побувати в Меджугор’ї. Дякую за чудову атмосферу та нові знайомства».
Василь: «Вперше побував у Меджугор’ї, хоча мріяв про цю поїздку вже давно. Так склалося, що раніше не вдавалося поїхати. Тепер маю велике бажання ще й ще вирушати на паломництва до святих місць. Дякую Богові за Його милість і молюся, щоб закінчилася війна. З Богом!».
Галина: «Це вже моя шоста проща на святі місця і вже втретє до Меджугор’я. Неймовірне відчуття наповнення Святим Духом та поклику Матері Божої, яка заспокоює наші зранені серця і дарує ласку любові, миру та спокою. Хочу щиро подякувати паломницькому центру «Yakiv», отцю Роману та отцю Матею за науки, чудові проповіді та піклування про кожного з нас. Дякую також кожному паломнику. З кимось зустрілася вперше, а з кимось уже неодноразово. Дякую за спільні молитви та проведений разом час. Бажаю всім миру, любові, злагоди, Божої опіки та до зустрічі на наступних паломництвах».
Анна: «Моя подорож до Марії. Хтось може сказати, по що десь їздити, коли молитися можна в своїй хаті. Вже святий Августин казав: „Світ — це велика книга, хто не подорожує, читає тільки одну сторінку“. Часом треба перейти по каменистій дорозі, де сонце світит, де піт заливає очі, а серце радіє. В тишині, молитві поручити Марії свої журби, турботи та просити про заступництво в Ісуса. Молитися: „Господи, дай мені силу прийняти це все, што для мене маєш”».
Мар’яна: «Усі дні нашого перебування в Меджугор’ї були насиченими: ми багато ходили пішки, щодня брали участь у Божественній Літургії, вечірніх адораціях, які відбувалися в церкві святого Якова, проте також мали нагоду перебувати в тиші свого серця. Найбільше вражень залишили сходження на Гору Об’явлень та на гору Хресної дороги. Дехто з нас долав ці висоти босими ногами. Для мене було незвичайним дивом відчути, що ноги після цього сходження не збилися і не боліли.
Надзвичайна благодать! Стрімка кам’яниста дорога на вершину була подолана з приємною легкістю, незважаючи на гостре каміння. Також подумалося про погоду — вона теж була дарунком, адже могла бути зовсім іншою. Вірю, що ця мандрівка кожного з нас наблизила до Бога. Усі відчули Його опіку, особливо в дорозі, яка не раз була складною. Нам відкривалися краєвиди й духовні глибини, які раніше були приховані від нашого погляду. Думаю, що кожен знайшов для себе щось нове, красиве й величне в цьому паломництві.
Дякуємо Богові, що дав нам можливість здійснити цю мандрівку. Дякуємо Пречистій Діві Марії, що покликала нас до себе, що не забула сказати кожному з нас, що хоче бачити саме його біля себе на святій Горі Об’явлень. Це була прекрасна подорож у всіх відношеннях. Сподіваюся, що всі ми зрозуміли: цей вибір є найкращим, а іншого шляху для людини немає.
Відчуття, які отримуєш на Горі Об’явлень, не хочеться розгубити. Вони настільки справжні, мирні та благодатні. Огортало відчуття спокою й єднання з Господом. Там можна було почути відповіді на свої запитання та визволитися від власних болів і душевних тягарів. Адже скільки таких гір нам доводиться долати в житті – часто з наріканнями й болем, часто ослабленими та зневіреними. Але живе й реальне відчуття дивовижної підтримки Діви Марії під час сходження на Гору Об’явлень дає віру, що Вона так само підтримує і допомагає нам на всіх наших життєвих дорогах. Треба тільки навчитися слухати серцем. Дякую отцям за організацію та духовний супровід».
Наталія: «Про прощу до Меджугор’я отець Матей оголосив ще на початку року. Дуже хотіла поїхати до місця об’явлень Матінки Божої, але не знала, чи буде така можливість через роботу, адже до поїздки залишалося ще майже пів року.
Уже в березні, коли записувалися на відпустки, я підійшла до нашої бригадирки. Це було приблизно 25 або 26 березня, і виявилося, що саме з 24 травня є вільне місце на двотижневу відпустку. Я була дуже щаслива, бо сприйняла це як особливий знак – на Благовіщення Матінка Божа покликала мене до себе. А ще залишався час відвідати рідних удома.
Враження від прощі неймовірні! Захоплює природа, яку створив Господь Бог, але найбільше — саме Меджугор’є та атмосфера, яка там панує. Особливими були хвилини тиші та роздумів на горі Подбрдо, подяка Ісусові Христові за всі отримані ласки під час Хресної дороги та можливість приклонитися перед мироточивим Христом.
Я вірю, що це не остання моя поїздка до цього святого місця. Також вірю, що Господь Бог вислухає всі наші намірення та пошле нам довгоочікуваний мир під покровом Матінки Божої».
Мирослав: «Дуже дякую за неймовірні враження, і духовну атмосферу. Я їхав з певними наміреннями. Основне – це молитва за мир в Україні, за наших воїнів, за навернення. За цей час наша група стала однією великою молитовною родиною. Меджугор’є – це місце, куди хочеться повернутися знову, щиро дякую нашим отцям за супровід і проповіді. Миру всім, здоров’я і Божого милосердя!».
