Проповідь владики Володимира Ющака на Ювілеї архієпископа – сеньора Івана Мартиняка: 85 р. життя, 60 р. священства та 35 р. єпископства

Слава Ісусу Христу!

Преосвященний владико митрополите Євгене,

Преосвященний владико архієпископе-сеньоре Іване,

Преосвященні Владики,

Przewielebni Księża Biskupi,

Всесвітліші, всечесніші та високопреподобні отці,

Всечесний отче дияконе, Преподобні сестри, Дорогі гості

Дорогі у Христі сестри і брати,

Дуже сердечно вітаю всіх присутніх з сьогоднішнім празником Різдва св. Йоана Хрестителя, храмовим празником Перемиського архієпархіального собору та з другим днем празника П’ятидесятниці, Понеділком Святого Духа. В цьому році виповнюється потрійний Ювілей нашого архієпископа – сеньора, бувшого митрополита Перемисько-Варшавського, Кир Івана Мартиняка. Владика Іван дякує сьогодні Богові за 85 р. життя, за 60 р. священничого служіння та за 35 р. єпископства. Це дуже величні, рідкісні та достойні ювілеї. Владика просив мене, щоб при нагоді цьогорічних його святкувань я виголосив проповідь. Дуже дякую владико Іване за це вирізнення, хоча не дуже усвідомлюю, чому завдячую таку честь, тим більш, що я проповідував тут десять років тому, коли Ви святкували 75 років життя, 50 років священства та 25 років єпископської хіротонії. Я проповідував тут також п’ять років тому, коли сьогоднішні ювілеї владики Івана були на п’ять років молодші. Тоді, п’ять років тому, папа Франциск закликав несподівано до Риму Главу нашої Церкви, Блаженнішого Святослава, всіх наших митрополитів та членів Постійного Синоду на робочу зустріч. З цієї причини прийшлось мені заступати владику Богдана Данило з Парми у США, котрий мав тоді проповідувати, але, як тодішній член Постійного Синоду, мусів летіти до Риму.

Маю вражіння, що протягом попередніх двох Ваших святкувань, Преосвященний владико Іване, я вже майже повністю виговорився. Приходила спокуса, щоб зробити щось такого, як kopiuj – wklej, тобто з уривків попередніх моїх проповідей, які маю збережені в архіві, поскладати цьогорічну проповідь, бо насправді хто ж там взагалі пам’ятає, що я тут проповідував десять чи п’ять років тому, а тим більше хто пам’ятає, що я тоді говорив. Але все ж таки хтось може пам’ятати – може дехто зі священників а найпевніше ви, владико, а також і я. Було б якось незручно. Тому тільки в деяких місцях послужусь моїми попередніми думками.

Десять років тому я говорив досить широко про Ваш, владико, життєвий, священничий та єпископських шлях. Не буду повторювати скоріше сказаного. Пригадаю тільки коротко. Протягом свого життя, Ви, владико, вписалися дуже виразно і тривало в післявоєнну історію нашої Церкви у Польщі, найперше як виселенець зі Сходу, зі своєю мамою, братом, пізніше, як священник, а від 1975 до 1991 р., як парох у Лігниці, парох найбільшої мабуть тоді нашої парафії у Польщі. Почавши з 1981 р., разом з о. протоігуменом Йосафатом Романиком ЧСВВ, Ви були одним з двох Генеральних Вікаріїв Примаса Польщі Юзефа Ґлемпа для вірних нашої Церкви. У 1989 р., в Ченстохові, з рук Блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського, як головного святителя, та з рук співсвятителів архієпископа Мирослава Марусина та владики Василя Лостена, Ви прийняли єпископські свячення. У 1991 р., Ви стали першим правлячим архієреєм відновленої Перемиської єпархії, щоб у 1996 р. стати також першим архієпископом і митрополитом Перемисько-Варшавським. Від 19 грудня 2015 р., Ви є також першим, у післявоєнній історії нашої Церкви у Польщі, архієпископом-сеньором Перемисько-Варшавської архієпархії. Ви несли співвідповідальність за нашу Церкву у Польщі в часі комуністичного переслідування, Ви ввели нашу Церкву в друге тисячоліття українського християнства та у трете тисячоліття від народження нашого Спасителя. Ви були головним святителем владик Петра Крика, Йосифа Міляна і 25 років тому, моїм. Ви були також співсвятителем теперішнього митрополита Перемисько-Варшавського Євгена Поповича, владики Юліяна Ґбура та владики Василя Медвіта. Ви висвятили теж велике число наших священників і дияконів. Ви десятиліттями проповідували Боже Слово молодшому і старшому поколінню наших вірних, Ви служили Божественні Літургії, уділювали Святі Таїнства, молились і молитесь за нашу Церкву та за наш народ. За Вами мільйони переїханих кілометрів при нагоді душпастирських відвідин різних парафій, розкинутих по цілій Польщі. Ви є також одним з кількох ще живих священників, представників покоління, яке перебрало відповідальність за нашу Церкву у Польщі безпосередньо з рук ще старшого покоління священників висвячених перед ІІ світовою війною. Можна мовити, що в особі сьогоднішнього Ювіляра записана у більшості післявоєнна історія нашої Церкви у Польщі, але також в його особі, ця історія дальше твориться та пишеться. Тут затримаюсь на хвилинку, щоб перейти до теми сьогоднішнього празника, тобто до Різдва св. Йоана Хрестителя.

Перед хвилиною ми чули початок Євангелії від св. Луки, який розповідає про історію народження св. Йоана Хрестителя, Господнього Предтечі. Захарія, його батько, старозавітній священник, в часі приношення кадильної жертви в Єрусалимській святині, дізнався від ангела, що йому народиться син. Важко однак було йому в це повірити, тому що вони обоє з дружиною, Єлисаветю, були вже похилі віком. Були старі. Вони не мали своїх дітей, що було для них великою особистою трагедією, бо згідно з тодішніми переконаннями, всі відбирали це, як виразний доказ браку Божого благословення. Після видіння в Єрусалимській святині так Захарії, як і його дружині Єлисаветі, важко було повірити, що в такому віці вони ще зможуть стати батьками. Бачимо цілу історію покарання Захарія за невірство, пізніше очікування на народження дитяти. В тексті Євангелиста Лики є також описана сцена відвідин св. Єлисавети Пресвятою Богородицею, яка сама також була вагітною а про очікування дитяти своєю родичкою Єлисаветою, дізналася від Архангела Гавриїла в часі Благовіщення. Вагітність похилої віком жінки була так особливою і важкою до зрозуміння, що Єлисавета таїлася, вкривала свою вагітність, протягом п’яти місяців. В очах людей, Захарія і Єлисавета, були тільки парою старих людей, яких нічого цікавого в житті не могло вже стрінути. Вони могли тільки очікувати на смерть. Тим часом Бог показав, що навіть цих двоє старих людей, може використати до здійснення своїх задумів щодо спасіння цілого людства. Не знаємо нічого певного щодо дальшої долі святих Захарії і Єлисавети, але знаємо долю їхнього сина, св. Івана Хрестителя, який охрестив Ісуса Христа в Йордані, звіщав його прихід та підготовляв людей на зустріч зі Спасителем.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

В сьогоднішньому суспільстві старі люди переважно не є нікому дуже потрібні. Колись місце для них, до самої смерті, мусіло знайтися в родині, найчастіше при своїх дітях, або онуках. Сьогодні, для старих людей, цього місця щораз частіше бракує в родинному домі. Бо стара людина не розуміється на сучасних справах, на сучасній техніці, тим більш на цифрових технологіях, втручається у розмови, недочуває, постійно розповідає про те саме. До цього ще може вона стати фізично непорадною минає краса тіла, деколи може навіть і бридко пахнути. Один з сучасних польських журналістів, який щоденно читає в радіо свої фейлетони, говорив, що це все з причини щораз гіршої якості дзеркал, які сьогодні виробляють. Колись, каже він, робили добрі дзеркала і було на що подивитись. Коли ти станув перед дзеркалом то появлялась молода, струнка та гарна особа. А тепер появляється щось старе, грубе, криве, згорблене, негарне. Жалівся, що сьогодні вже не роблять таких дзеркал, як колись.

Тому щораз частіше місцем для старших людей залишається старечий дім. Нехай там займуться цією старшою особою, чи то кимось з батьків, чи теж бабусею, чи дідусем. А нам буде легше, бо ми працюємо, зайняті, не маємо часу. А як така особа помре, то очевидно буде трохи прикро, але з другого боку то нам буде легше. Буде можна остаточно закрити книжку, закінчиться історія, чи то бабусі або діда, чи то батьків, чи будь-якого іншого представника старшого покоління.

Сьогоднішнє свято показує однак, що в очах Божих, вік не має великого значення. В Палестині, в часах святих Захарії та Єлисавети, напевно було багато молодих, гарних, побожних родин, які Бог міг вибрати на батьків Господнього Предтечі, але Бог вибрав проти логіки цього світу. Поставив на старців, які проти природи, на старості своїх літ, стали батьками. Бог не бере до уваги тільки фізичної краси і спроможності людини, її вигляду, позиції в суспільстві, але дивиться передовсім на її внутрішню красу і багатство, на її мудрість, її досвід, ставлення до Божих та людських справ. Бог не перестає нас дивувати своїми рішеннями і постановами. Так було колись, так буває і сьогодні. Потрібно тільки докладніше розглядатись довкола себе очима віри.

Розважаючи глибше сьогоднішнє Євангеліє ми повинні витягнути бодай деякі практичні висновки для себе, коли ідеться про наше ставлення до всіх старших осіб. Це мої особисті висновки, над якими пропоную застановитись усім нам:

1. Ми не повинні ніколи оцінювати другої людини по тому, як вона виглядає, в якому вона віці, від якого числа розпочинається її ПЕСЕЛЬ. В Божих очах ми всі рівні. Мало цього, в серці старшої людини Бог може достерегти більше добра та духовної краси, як у гарної та молодої особи.
2. Старша людина це не лише неміч, непорадність, численні недуги. Кожна старша людина, це записана жива книга історії її життя, життя її найближчих, родини, життя парафії, Церкви, народу. Потрібно постійно відчитувати цю історію, записувати та зберегти її, щоб вона не пропала для нас з хвилиною смерті її власника. Якщо так станеться, то ми всі безповоротно зубожіємо. Цієї історії мабуть повністю вже ніхто ніколи нам не приверне. Щоб записати таку книгу історії, потрібно уважно та терпеливо прислуховуватись до такої особи.
3. Старша людина, це перш за все життєвий досвід та життєва мудрість. Не всі наші батьки, діди, прадіди закінчили вищі школи, але вони були мудрими життєвою мудрістю, яка буває неодноразово ціннішою, як книжкове знання. Тому старших людей вартує, бодай часами, послухати та взяти собі до серця те, чим вони хочуть з нами поділитись. Справді, вартує це зробити для нашого особистого добра.
4. Хвилина переходу на пенсію є зламною в житті кожної людини. Коли людина перестає працювати то в першій хвилині може бути еуфорія, що врешті маємо час для себе. Але дуже швидко можна теж переконатись, що цього часу є аж надто багато і невідомо, що з ним зробити. Це усвідомлення може закінчитись тим, що людина відчує раптово, що вона перестала бути будь-кому потрібною. А тоді пряма дорога до депресії, до браку мети в житті та до смерті. Тому не даймо відчути старшим особам, що вони стали непотрібними. Не можна використовувати старших осіб, але також не відсуваймо їх від всього, бо вони багато ще можуть, дуже вміють і хочуть почуватись потрібними, незалежно від своїх обмежень пов’язаних з віком.
5. І ще одне. Не знаємо які задуми Бог тримає ще для цих старших, могло б видаватись, непотрібних для нікого, людей. Логіка Бога є зовсім інакшою як наша, людська. Те, що в очах людських може видаватись зайвим, непотрібним, Бог може використати для своїх і то навіть дуже важних і високих цілей, так, як це сталось у випадку старого подружжя Єлисавети і Захарії. Тому варто часами застановитись, чи акурат Бог не хоче нам щось сповістити за посередництвом старших людей, в цьому числі і єпископів, як теж священників, монахів чи монахинь.

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Як я зазначив на початку свого слова, сьогодні відзначаємо особливі ювілеї владики – сеньора Івана Мартиняка: 85 років життя, 60 років священства та аж 35 років від єпископської хіротонії. Не кожна людина, не кожний священник та не кожний єпископ може похвалитись такими ювілеями. Можемо напевно сказати, що це особливий знак Божого благословення та признання за добре використання даного Вам, владико Іване, проміжку часу в історії людства, в історії спасіння, в історії Вселенської Церкви та в історії нашої Церкви у Польщі. В імені своєму, а я переконаний що можу це зробити також в імені всіх тут присутніх та в імені тих, які сьогодні не змогли фізично прибути до Перемиського архієпархіального собору, але єднаються з нами у духовний спосіб на молитві, хочу скласти Вам, від щирого серця ґратуляції та побажання.

Пам’ятайте владико, що крім радості з переживання сьогоднішнього свята, Ваші ювілеї є для Вас також великим зобов’язанням. Вам дано жити і діяти в особливо важких та особливо переломних часах, тому Ви також зобов’язані залишити про ці часи, про свою тодішню працю, своє свідчення. Без сумніву багато ви записали, багато розповідали про ці минулі часи, але варто ще більше записати, награти, розповісти, щоб пам’ять про них не пропала.

Вісімдесят п’ять років життя це багато в порівнянні до крайової середньої, але це не аж надто багато. Сьогодні люди, користаючи належно з медичної опіки, можуть жити і значно довше. Дивлячись на приклад святих Захарії і Єлисавети, не знаємо також що ще Бог, у своїх задумах, передбачив для вас та одночасно і для нас. Вмійте достерігати ці Божі задуми, якщо вони несподівано появляться на порозі вашої хати та вашого життя. Не противтесь, не відкидайте жодної пропозиції, яка може послужити вам особисто а також і нам та цілій нашій Церкві. Не знаємо сьогодні що нас чекає протягом найближчих років. Але, коли я вже втрете проповідую на Ваших ювілеях то, якщо доживемо до 2029 р., то я готовий і вчетверте проповідувати на чергових Ваших ювілеях а це тоді буде 90-ліття життя, 65-ліття священства та 40-ліття єпископської хіротонії.

Щоб це могло статись, бажаю вам, Преосвященний Владико кріпкого здоров’я, сильних ніг до ходження та свідомого розуму, так, як і тепер. Бажаю також зичливості близьких людей, бажаю сил, щоб дальше могли працювати для добра нашої Церкви, яку Ви так полюбили та якій віддали своє життя. Бажаю бути сильним в кожний момент Вашого життя. Бажаю також, щоб Ви могли ще довго служити Богові, нашій Церкві та її вірному народові. Бажаю також, щоб ви протягом цілого свого життя були відкриті на всі Божі задуми, які Бог ще тримає для вас.

Цьогорічні святкування празника Різдва св. Йоана Хрестителя вперше святкуємо за григоріанським календарем, тобто 24 червня. Також в цьому році цей празник зійшовся з другим днем Зелених Свят, тобто з Понеділком Святого Духа. Тому, з цієї причини, бажаю вам, Преосвященний владико Іване та всім тут присутнім владикам, духовенству, монашеству і вірним, щоб ми були готовими прийняти та наповнитись дарами Святого Духа, якими є: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність і страх Божий. Як духовну потіху приймім також слова стихири з Вечірні П’ятидесятниці: Усе подає Дух Святий:* пророків посилає, священиків удосконалює,* неграмотних мудрости навчає,* рибалок богословами появляє,* і єднає всю церковну спільноту.* Єдиносущний і співпрестольний Отцеві й Синові,* Утішителю, – слава тобі! Бажаю, щоб цьогорічний день став для всіх нас новим початком у нашому духовному житті.

Преосвященний владико Іване, дуже сердечно баджаю, щоб у дальшому вашому житті, особливо у трудних хвилинах, огортала Вас своїм омофором Пресвята Богородиця, яку Ви так полюбили та до якої маєте особливу набожність.

На многая і благая Вам літа Владико, Ювіляре, Іване!

+ Володимир Р. Ющак, ЧСВВ

Владика Вроцлавсько-Кошалінський

Перемишль, Різдво св. Івана Хрестителя 24 червня 2024 р.